Колишній сценарист Студії «Квартал 95», співавтор серіалу «Слуга народу» і близький колега Володимира Зеленського Юрій Костюк обіймає посаду заступника керівника Офісу президента з гуманітарних питань.
Як структуру Офіс створили 25 червня замість Адміністрації президента. Юрій — один із п’яти заступників керівника Офісу Андрія Богдана.
Громадське зустрічається з ним на Банковій, з якої команда Зеленського хоче переїхати від першого робочого дня, але наразі не може: кажуть, питання потребує занадто складних логістичних рішень та коштів.
Юрій не надто часто дає інтерв’ю, в принципі, як і вся команда Зеленського. У нього є умова: інтерв’ю має вийти без заголовку. Мовляв, вирвана з контексту фраза не відображає усього сенсу, а люди читають лише заголовки. Ми погоджуємося на цю умову. Це виглядає як іще одна пересторога щодо роботи з журналістами, з якими в Офісу президента останнім часом складні стосунки.
На початку серпня у ЗМІ з’явилася інформація про відставку очільника Офісу Андрія Богдана — та фото написаної від руки заяви. Утім з’ясувалося, що Богдан у відставку не йде, а заяви буцімто написані кількома членами команди Зеленського — про всяк випадок, на майбутнє.
Низка українських ЗМІ заявили, що джерелом по суті фейкової новини був заступник Богдана Кирило Тимошенко, який в Офісі президента відповідає за інформаційну політику.
Сам Тимошенко, попри скріни переписок, заперечує це. Невдовзі Андрій Богдан на запитання журналістки Радіо Свобода щодо інциденту, зазначив, президентська кампанія Зеленського довела: вони можуть спілкуватися з суспільством без посередників, без журналістів.
Чи думає так і сам Костюк? Про стосунки з медіа, гуманітарну та інформаційну політику, мовні квоти та промови президента Зеленського — в інтерв’ю з Громадським.
Умова
Перед тим, як погодитися на це інтерв’ю, ви сказали, що маєте одну умову, на яку ми, як ЗМІ, теж погодилися. Ви сказали, що це повинно бути інтерв’ю без заголовку. Поясніть, будь ласка, чому, і що це за умова.
Я спостерігаю, особливо в соцмережах, що більшість людей не читають інтерв’ю повністю. Як правило, читають тільки заголовок. Не завжди точно можна передати зміст бесіди, яка триває годину, однією реплікою.
По-друге, завжди одна фраза провокує фейсбучні баталії в коментарях. Мені не хотілось би давати приводу для таких фейсбук «срачів».
Мені здається, що наше завдання разом із журналістами — підвищувати інформаційну культуру громадян і стимулювати їх читати не тільки заголовки, а й інформацію цілком.
Це дивна умова від вас. Ваша команда славиться гострим слівцем, і дуже часто у ваших одиницях контенту, якщо це можна вважати контентом, який ви, як команда, продукуєте, теж є заголовки, теж є фрази поза контекстом.
Поза контекстом в нас немає ніколи.
Заступник глави Офісу президента Юрій Костюк під час інтерв’ю, Київ, 13 серпня 2019 рокуФото:
Громадське
Про компетенції
Офіційно ви — заступник голови Офісу президента. До речі, на сайті Офісу ще немає переліку, тобто керівництво неможливо знайти. Є розділ Президент, дружина Президента, а перелік керівників можна знайти тільки на Вікіпедії.
Я не знав [про це].Треба запитати в Кирила Тимошенка, чому так.
Я вважаю, що тут точно потрібне діджитал-рішення.
Я здивований, адже ми навіть робили фотографії для сайту, і мав бути розділ.
Ви — заступник з гуманітарних питань. Будь ласка, поясніть, що це за сфера діяльності і чи це те ж саме, чим займався ваш попередник Ростислав Павленко, чи це щось інше, ще інформаційна політика?
З адміністрації ми стали Офісом, замість департаментів у нас тепер директорати. Це не просто тому, що нам хотілося змінити назву Адміністрації на щось сучасніше. Насамперед ми хочемо долучати експертів з ринку у тій чи іншій галузі, які не є держслужбовцями.
Ця практика вже існує в Кабінеті міністрів. Це експерти, на фонд зарплати яких кошти виділяють європейські партнери. Ми розуміємо, що на існуючих умовах дуже складно залучити на державну службу фахівців у тій чи іншій галузі людей. Це неможливо на ті зарплати, які є.
Тобто це була одна з причин реструктуризації?
В законодавстві прописано директорати. Це так звані фахівці з питань реформ. Ми зараз готуємо конкурси на цих фахівці. Директорат з регіональної політики вже оголосив конкурси на вакантні місця.
Яка зарплата буде в таких фахівців? Приблизно — від і до.
По-моєму, від тисячі до двох тисяч євро. Я боюсь помилитися. Це не зарплата мрії, але для України доволі висока.
Тепер стосовно того, чим займається Директорат з питань гуманітарної політики. Зараз ми переводимо частину людей з адміністрації в ці директорати. Остаточна структура виглядатиме так: відділ культури, мистецтва і духовного розвитку, відділ освіти і науки, відділ спорту, молоді і туризму, відділ з питань охорони здоров’я і соціальної політики. І те, що раніше називалося департамент внутрішньої політики, який займався комунікацією з громадськістю і суспільно-політичними процесами.
Тут медицина і соціалка, мені здається, не зовсім правильно розташовані в цьому напрямку. Ці питання заслуговують на повноцінний директорат. Але зараз вони тут.
Все в Директораті з гуманітарних питань?
Так. І освіта теж. Але ми тісно перетинаємося і комунікуємо з Володимиром Бородянським, який став радником президента саме з питань гуманітарної політики.
Ми знаємо Володимира, як дуже ефективного і розумного менеджера, який довго займався медіабізнесом. Водночас це людина, яка вміє організовувати процеси і людей навколо себе.
Чим зараз займається Володимир Бородянський і в чому ми йому допомагаємо, — ми хочемо створити гуманітарну стратегію держави. Гуманітарна стратегія, де включені сфери культури і мистецтва, тобто кіно, театри, музеї, заповідники, музика, в цілому музична сфера, книги, книговидання, бібліотеки, релігія, так чи інакше освіта як окрема галузь, але вона тісно перетинається з гуманітарною політикою, спорт, молодь, туризм, інформаційна безпека — теж в принципі як окрема.
Заступник глави Офісу президента Юрій Костюк під час інтерв’ю, Київ, 13 серпня 2019 рокуФото:
Громадське
Тобто Володимир Бородянський напрацьовує цю стратегію, а ви в якому статусі? Ви наглядаєте за цим процесом чи ви берете участь?
Ми беремо участь. Якщо можна так сказати, ми виступаємо замовником.
Ми — це директорат, правильно я розумію?
Ми — як директорат і як офіс президента України. Це була пропозиція Володимира [Бородянського] і він, мені здається, абсолютно правий. Для того, щоб будувати будь-яку політику, повинен бути фундамент, з якого зрозуміло, куди ми рухаємося.
Як буде ця стратегія формуватися — не один Володимир пише і не разом зі мною чи з президентом ми збираємося тісним колом увечері на кухні і пишемо якусь гуманітарну стратегію.
По всіх напрямках, які я назвав, він збирає експертні групи. Деякі напрямки вже збиралися. Туди долучаються визнані у сфері експерти. Експертна підгрупа — людей 20.
Формуються певні виклики, над якими потім працюють експертні групи. Туди залучаються люди абсолютно різних поглядів. Мова не йде лише про наших прихильників, які мають різні, інколи абсолютно полярні погляди. Ми хотіли максимально абстрагуватися, щоб це не було політично заангажованою історією.
Чи правильно я розумію, що люди, які брали участь у формуванні і виконанні гуманітарної політики за часів Порошенка, зокрема й ті, хто приєдналися до його політичної сили, той самий Володимир В’ятрович — один із флагманів порошенківської доби у сфері гуманітарної політики, вони зараз поза процесом?
Насправді, ні. Я не знаю, чи вже вони включені в процес. Ми багато на цю тему спілкувалися і сперечалися, і я знаю, що Володимир Бородянський точно буде пропонувати їм долучитися до цих процесів.
Коли ці люди збираються за одним столом, ми хочемо у певній фінальній точці, щоб це була публічна дискусія, навіть з трансляцією на телебаченні.
В американців, здається, це були 90-ті, була взагалі національна конференція з найважливіших проблем і питань. Вони долучили 1400 громадян США, зробили вибірку суспільства — серед цих 1400 громадян повинні були бути присутні всі соціальної категорії населення. За один стіл вони саджали людину, яка має дві вищі освіти, людину, яка є мільйонером, людину, яка є абсолютно безробітною, неграмотну людину, людину, яка має двох дітей.
Ми би хотіли до цієї дискусії долучити всіх, щоб це вийшло на масштаб національного діалогу.
До вашої сфери відповідальності належить інформаційна політика. Ми знаємо, що є заступник голови Офісу Кирило Тимошенко, який також опікується інформаційною політикою. Чим ваші сфери відповідальності відрізняються?
Відрізняються цілковито. Сфера відповідальності Кирила — це інформаційна політика. Я долучаюся, коли потрібно — наприклад, коли мова йде про більш стратегічні речі, коли говоримо про інформаційну стратегію держави, коли робимо відкриті чи закриті зустрічі з журналістами. Тобто повністю інформаційною політикою в класичному сенсі — комунікацією зі ЗМІ, побудова роботи відділу, райтери, фотографи, оператори тощо — займається Кирило.
І тут в нас немає абсолютно ніяких перетинів, конфліктів чи непорозумінь. Кирило — один із найкращих організаторів процесу серед тих, кого я знаю.
Я долучаюся, наприклад, коли ми шукали прес секретаря президенту. Але тоді не тільки я долучався. Нас було 5 — 6 людей. Я також долучаюся, коли, наприклад, мова йде про виступи президента.
Радник президента Зеленського з питань гуманітарної політики Володимир Бородянський, Київ, 6 вересня 2018 рокуФото:
сторінка у facebook
Про заяву Богдана і стосунки з медіа
Повернімося до інформаційної політики і, звісно, до історії із заявою про звільнення Андрія Богдана. Що це було, навіщо, як ви взагалі розцінюєте цей інцидент, в якому журналісти звинувачують саме Кирила Тимошенка, офіційного представника Офісу президента, який злив низці журналістів цю заяву. Навіщо?
Якщо чесно, я не дуже хотів би від імені Кирила щось пояснювати.
Ні, ваша оцінка. Кирило вже щодо цього висловився.
Моя оцінка — що було, то було. Мені здається, це вже не актуальне питання. Всі щодо цього висловилися, всі написали, виклали якісь скріни переписок, всі це прокоментували.
Просто ви щодо цього не висловлювалися. Оскільки ми з’ясували, що інформаційні політики все ж певним чином вас стосуються, хочеться почути вашу оцінку. Наступне моє запитання якраз про точку, в якій зараз перебувають стосунки між Офісом і медіа. Хочеться почути вашу думку.
Мені здається, що цьому питанню дуже багато приділили зайвої уваги.
Тобто, для вас це не є великим інцидентом?
Ну настільки великим інцидентом, який варто обговорювати вже другий чи третій тиждень — абсолютно ні. Ситуація наступна — заява справді написана, заяву написали всі заступники. Я можу розказати, чому це відбулося.
Чому?
Тому що у всіх заступників і в керівника Офісу президента, і в помічника, і в першого помічника з Володимиром досить тісні, дружні, товариські давні відносини. Майже у всіх, можливо, хтось доєднався до нас трошки пізніше, як наприклад Гончарук. Ми знаємо, що є наші опоненти, які можуть починати певні інформаційні кампанії проти тієї чи іншої людини з метою погіршити імідж президента. Ми хотіли цими заявами показати одне — що президента не тримає наші тісні стосунки в минулому житті. Ми всі написали заяви.
Є і ваша заява?
Да.
І вона так само написана з «моменту настання бажання»?
Ну, це ж формулювання. З моменту настання вашого бажання, насправді. Це ж адресується президенту. Тобто президент не пов’язаний дружніми стосунками і в будь-якому випадку може підписати цю заяву. Це такий від нас був жест.
Ви свою заяву можете показати?
Вона ж у президента лежить. Ми всі свої заяви передали.
Тобто вона там фізично лежить?
Ми можемо всі їх сфотографувати, ми ж про це говорили. Можемо викласти.
В якій точці тепер після цієї історії перебувають стосунки Офісу президента з медіа? Ви бачили, що це була не просто історія, яку обсмоктували у Facebook. Було кілька заяв представників ЗМІ, які справедливо вирішили, що їх використали в цій історії досить цинічно, оскільки всім було зрозуміло, хто цю заяву злив, а сам Кирило Тимошенко це заперечує. На думку багатьох журналістів, це відверта брехня. Як ви оцінюєте зараз стосунки? Це недовіра? Зрештою, це момент, з якого ми починаємо разом працювати.
Мені здається, що в нас стосунки з журналістами хороші. У нас із ними. У журналістів з нами — мабуть, не такі хороші.
Вже — так.
Вони і були не дуже хороші. Це почалося ще з грудня місяця.
Президент України Володимир Зеленський, глава Офісу президента Андрій Богдан та помічник президента Сергій Шефір під час з’їзду партії «Слуга народу», Київ, 9 червня 2019 рокуФото:
Соколовська Інна/УНІАН
Ми розуміємо, що ви свою кампанію будували за іншим принципом. Ви про це відверто казали, що у вас є власні канали спілкування, скажімо, з народом України. Але ми розуміємо, для чого існують журналісти. Зрозуміло, що сам Зеленський не почне розповідати свою історію стосунків з Коломойським, це завдання журналістів — запитати його про це. Як і про багато чого іншого. Ми почули від очільника Офісу одразу після цього інциденту із заявою його думку — для спілкування з народом України журналісти не потрібні. Чи ви так само вважаєте?
Я вважаю, що оця заяві і подальша реакція журналістів на неї, як би це не було парадоксально, доводить правоту Андрія Богдана. Я поясню, що я маю на увазі. Коли Андрій Богдан сказав, що нам для того, щоб комунікувати з суспільством, в принципі не потрібне посередництво журналістів… Він сказав це, після того я читав заголовки, що офіс президента переслідує свободу слова, хоче взагалі відмінити класичну журналістику, Офіс президента не поважає журналістів. Тобто дуже багато було новин, які насправді трішки викривили зміст того, що сказав Андрій.
Малось на увазі, що якщо нам потрібно донести якийсь меседж чи щось зробити, чи щось повідомити людям, нам не обов’язково для цього збирати прес конференцію величезну чи давати інтерв’ю. Може й так.
Але ми живемо в 21 сторіччі, все змінюється. Так, наша передвиборча кампанія довела, що інколи простіше взяти телефон і висловитися.
Чому я кажу, що він виявився правим. Тому що, як мені здається, його думку врешті в чомусь спотворили.
Він правий у тому, що якщо ми хочемо донести меседж, для чого нам посередники, які можуть цей меседж перекрутити? Але важливий момент. У 21 першому столітті ми розуміємо роль журналістів, ніхто не збирається впливати на свободу слова, повинні бути журналістські розслідування, повинна бути справжня хороша журналістська аналітика. Це все повинно бути. Треба зрозуміти — все в сучасному світі дуже активно міняється. Класична журналістика також повинна бути мобільною.
Класична журналістика себе переосмислює, як переосмислює себе держслужба. Ми говоримо про функції. Є функція журналістики, вотчдог (наглядач), яка має слідкувати за будь-якою владою, за вашими попередниками, за вашими наступниками.
Це коли вони справді таку функцію виконують. На жаль, у нас не так багато…
Але в нас демократична країна. Ми бачимо, що Україна спокійно робить свій вибір, у цьому випадку на вашу користь. Тож, мені здається, дивно звинувачувати всю українську журналістику, плодами якої і ви також користуєтеся, в тому, що вона все пересмикує.
В цьому випадку пересмикнув якраз Офіс президента, давши папірець і не давши пояснення, що це за папірець і який у нього статус.
Я не хочу, щоб ви все інтерв’ю коментували Богдана і Тимошенка, та все ж хочеться зрозуміти ось що. Андрій Богдан не просто так сказав, був контекст. Він приобійняв журналістку, сказав, що вона може впасти. Були обставини, за яких очевидно, це була дуже негарна історія неповаги до ЗМІ, які роблять свою роботу. Тому мені здається, зараз ви трохи захищаєте обох. Але ніхто з Офісу не визнав факту, що, по-перше, ЗМІ цинічно використали, а по-друге, що в будь-якому разі стосунки між ЗМІ і Офісом доведеться вибудовувати, але очевидно не із заяв про те, що журналісти не потрібні.
Не з цього ж почалася побудова стосунків.
Ні, але вони дійшли до цього якимось чином.
Я вважаю, що насправді було дуже багато журналістів, які правильно зрозуміли, що малося на увазі. Не потрібні для комунікації — не мається на увазі, що все, тепер треба заборонити будь-яку журналістики.
Сподіваюся, що ніхто так не думає в Офісі президента.
Звичайно. Ми ж живемо в демократичній країні, і просто абсурдно навіть про це говорити. Це все ж було на ходу. От всі написали: Андрій Богдан приобійняв журналістку…
Це було дуже негарно. Якби зі мною так повівся чиновник, я була би обурена.
Ти бачила, як це було?
Я бачила відео. Звісно, це виглядало абсолютно по-хамськи.
Може, ми різні відео з тобою дивилися.
Заступник глави Офісу президента Юрій Костюк під час інтерв’ю, Київ, 13 серпня 2019 рокуФото:
Громадське
Про інтерв’ю в «Теслі»
Інтерв’ю в «Теслі» з Зеленським робили ви. Ви сиділи на задньому сидінні. Чому ви ставили питання Зеленському, а не запросили для цього журналіста?
Тобі сподобалося інтерв’ю в «Теслі»?
Інтерв’ю було цікавим, але, можливо, там не вистачало гострих запитань.
Ми, до речі, планували спочатку тут знімати.
В цій кімнаті?
Так. Потім передумали.
А чому вирішили взагалі таку форму? Чому це повинні робити ви?
Ну в нас така форма працює, ми так працювали ще під час виборчої кампанії. Це просто форма комунікації. Я не знаю, як це пояснити. В цьому є щось. Всі ж хочуть ексклюзив. Якщо ти запрошуєш когось одного…
Так, Зеленський сам про це розповідав. А решта ображаються.
Мені здається, що деякі журналісти ображаються, що їм не дали ексклюзивне інтерв’ю.
Хочеться порушити питання ролі журналістики для людей, оскільки вони не можуть запитати Володимира. Для цього взагалі й існує інститут медіа, який повинен професійно займатися рентгенівським скануванням влади і ставити критичні запитання. Без цього інституту не працює демократія. Звісно, у 2019 році інститут переосмислює те, як він працює, якими технологіями користується. Але роль його від того не змінюється. Чи це так само розумієте ви?
Ми, звичайно, розуміємо його роль. Розуміємо, що десь у чомусь змінюються його інструменти. Але нам зараз усі питання можна задати так само в коментарях, і дійсно це читається. Я не кажу, що так і має бути. Я б дуже не хотів, щоб після нашого інтерв’ю я представ злісним ворогом журналістики.
Скажіть щось журналістам. У вас є зараз можливість щось сказати українським журналістам, які ображені.
Одна причина відмов — всі запитання зрозумілі були наперед. Вкотре розказувати про Коломойського, офшори — вже закінчилися. Перелік питань, на які ти вже давав відповідь, і неодноразово, знову повторюється. Мені здається, треба просто розуміти, що сучасна журналістика повинна бути більш креативною.
Президент України Володимир Зеленський (в центрі) та заступник глави Офісу президента Юрій Костюк (ліворуч) перед дебатами на НСК «Олімпійський», Київ, 19 квітня 2019 рокуФото:
EPA-EFE/SERGEY DOLZHENKO
Про Суспільне та російськомовний телеканал
Ми чули від багатьох представників команди — і Офісу президента, і «Слуги народу», що плануються певні зміни у регулюванні телерадіоринку. Можливо, регулятор зміниться, буде інший, об’єднаний, який регулюватиме, в тому числі, інтернет-ЗМІ. Також ми чули про плани створили російськомовний канал або об’єднати іномовлення із Суспільним.
Всі плани, які ти озвучила — це правда. Стосовно регулювання і законодавчих певних нюансів, я думаю, це більш детально зможе пояснити і сам Кирило, і комітет, який в нас там буде працювати.
Багато з цих новин якраз від Микити Потураєва, який пройшов за списком «Слуги народу».
Давай почнемо з суспільного мовника. В нас була зустріч з керівництвом. З нашого боку ми гарантували, що суспільний мовник повинен отримати саме те фінансування, яке прописане в бюджеті. Тому що по факту вони отримували менше. Але їм будуть поставлені конкретні цілі — на рік, два, три і п’ять. Це стосується оптимізації. Там величезні проблеми з тим, що дуже великий штат.
Вже скорочений, але все одно залишається.
Дуже великий. Там взагалі величезна заплутана структура, яка отримує немаленьке фінансування. Ну неможливо за ті кошти давати ті показники, які є. Це треба об’єктивно визнавати.
Суспільний мовник — це дуже важливо, і про це, до речі, кажуть і наші європейські партнери, і американські. Так, вони повинні отримувати фінансування, але це не може бути просто структура, куди викидаються кошти платників податків, і яка врешті не показує певного результату.
Результат для телеканалу зрозумілий. Це доля і рейтинги. Тому ставиться план по реорганізації. Ми готові допомагати як можемо, але ж це незалежний мовник, принаймні, він ним повинен бути, за логікою. Да, незважаючи на те, що кошти йдуть з державного бюджету, ми тут готові допомогти, якщо це буде потрібно, тільки як медійники, які певні процеси розуміють — і зі створення контенту чи порадами по долученню якихось спеціалістів, які би могли це зробити. І потім, в кінці року, буде підбитий певний підсумок, якщо буде досягнуто тих показників.
Фінансування надається, повинен бути представлений чіткий план з реорганізації.
Тобто це не те, що ми віддали фінансування, поставили, скільки повинен бути рейтинг і в кінці року перевірили. Ні. Надається фінансування під певний план. Ми робимо і гарантуємо, що це фінансування буде надано. В кінці року ми ставимо показники, далі дивимося, чи було досягнуто тих показників. Від цього залежить обсяг фінансування на наступний рік, наприклад.
Російськомовний канал. Це знову ж таки ідея, яку дуже сильно підтримують американці, британці і європейці. Але мова йде не тільки про російськомовний канал.
Заступник глави Офісу президента Юрій Костюк під час інтерв’ю, Київ, 13 серпня 2019 рокуФото:
Громадське
Іномовлення. Це зараз різні структури.
Ідея була яка. По-перше, канал, який буде працювати на зовнішню політику. Канал, який буде українською і англійською мовами мовити, і в тому числі російською. Наприклад, у великих туристичних готельних мережах. От є Russia Today. У нас немає, в хорошому сенсі цього слова, аналогу. Тобто певний канал, який буде відстоювати інтереси України, розповідати про Україну.
Russia Today — це пропагандистський канал. Ми хочемо пропагандистський канал?
Пропаганда може бути різною. Є пропаганда здорового способу життя. В хорошому сенсі цього слова пропаганда бренду «Україна» в світі. Окремий сегмент — російськомовний канал.
Зрозуміло, є можливість інтернет-перегляду. Ми говоримо і про тимчасово окуповані території, і про власне територію колишнього СНД. Зараз, наприклад, там є 6 радіостанцій. Це ми їздили в Станицю Луганську…
Які добивають туди?
Це 6 радіостанцій «ЛНР», які туди добивають. Наших є дві — «Армія FM» і «Перець», які, на жаль, місцеве населення не слухає. Ми повинні собі чесно зізнатися, що в тій інформаційній війні, активна фаза якої йде з 2014 року, а почалася вона ще раніше, було зроблено дуже багато для того, щоб, особливо в останні 5 років, контент українською мовою сприймався, скажімо так…
Ворожо.
Можна так сказати. Ми повинні самі собі в цьому зізнатися. На початку 14-15 років був певний контент на каналах, по-моєму, на деяких він є досі, який розповідав про Росію, про російську пропаганду російською мовою, тобто це контент був саме для півдня і сходу України. Це було ефективніше з точки зору донесення меседжу. Ми повинні просто тут зрозуміти, що та повістка, яка була запропонована, є в чомусь неактуальною. І якщо ми дійсно хочемо комунікувати якось там, то це повинен бути російськомовний контент.
Заступник глави Офісу президента Юрій Костюк (ліворуч) та головна редакторка Громадського Ангеліна Карякіна під час інтерв’ю, Київ, 13 серпня 2019 рокуФото:
Громадське
Про мовні квоти
Ми чули від президента і від представників команди, в тому числі від Бориса Шефіра, який не є у владі, але зараз займається бізнесом «95 кварталу», щодо доцільності мовних квот. Зеленський казав, що потрібно переглянути певні положення закону про мову — чи потрібні якісь зміни. Чи дійсно командою переглядається цей закон? Якщо так, то ким, як, для чого, і в якому руслі ця робота взагалі проходить?
«Переглядаються» — неправильне слово. Правильне слово — «аналізуються». Почнемо з Бориса Шефіра. Це його особиста думка.Я думаю, що можливий перегляд, власне, цифри, яка є.
90 відсотків квот.
Так. Яка стоїть ціль? Якщо ми кажемо про радіо — збільшення україномовних пісень? Так, ця ціль була досягнута. Дійсно стало більше. Алемені б особисто дуже не хотілося, щоб загалом цей інструмент працював на те, щоб .. в нас була російська попса, а замість неї прийшла українська, був шансон російський, і заповнив цю пустоту український.
Ну від попси нікуда не дінешся, вона завжди на всіх мовах є і це нормально.
Нікуда не дінешся. Але в цьому питанні не можна під повісткою певних лозунгів підміняти певну доцільність.
Так а яка тоді доцільність? Ринкова, економічна доцільність перегляду квот? Якщо будуть переглядатися квоти, що це має вирішити?
Ну от наприклад тільки що ми говорили про радіостанції. Чому не слухають там «Перець FM»? Це ж не питання до радіостанції «Перець FM». Є певне несприйняття [україномовного контенту], велась активна робота і було витрачено велику купу грошей на це. Напевно, несприйняття української мови і в принципі всього українського.
Люди ж слухають радіо, насправді, не для того, щоб новини почути. Люди слухать радіо через музику. Вони слухають радіо, де грають пісні, які їм подобаються, які їм є зрозумілі. А між блоками пісень йдуть новини, наприклад, де розповідають, як жителями «ЛНР» можна зручніше отримати паспорт Росії.
Чи готові ми, наприклад, зменшити кількість квот для радіостанцій, які сповіщують на нашій, підконтрольній території? Навіть на наших територіях люди не слухають наше радіо. Чи готові ми заради цього, наприклад, зменшити певну кількість квот? От я це маю на увазі.
Заступник глави Офісу президента Юрій Костюк під час інтерв’ю, Київ, 13 серпня 2019 рокуФото:
Громадське
Що стосується кіновиробництва. Ми розуміємо, що ці положення закону про українську мову запрацюють, в більшості випадків, через кілька років — з 2023-2024 років, тобто пізніше набагато. Багато є думок стосовно того, як на це може відреагувати український кіноринок. З вашої точки зору, чи треба щось переглядати в цьому законі в частині, яка стосується кіновиробництва?
З точки зору виробників контенту, якщо вони можуть також цей контент продавати в Білорусь, Казахстан чи Прибалтику…
Напевно, не зможуть українською мовою.
Якщо вони роблять російською мовою — зможуть.
Моя думка така, що в рамках інформаційної війни ми не можемо тільки захищатися. Російськомовний український, з українськими поглядами, контент дає нам можливість виходити на ті майданчики і бути почутими.
Чому ми не можемо бути прикладом певних демократичних змін і процесів для більшості країн пострадянського простору, але комунікувати певні меседжі цією мовою, яка є зрозумілою тому ж Казахстану чи Білорусі, чи Росії?
Ми — за українську мову, ми будемо її підтримувати, захищати і популяризувати. І ми хочемо, щоб дійсно українська була модною. Ми розуміємо, що для цього треба трішки змінити інструментарій, який використовувався раніше.
А могла би «Студія 95 квартал» перейти на українську мову? Я розумію, що ви зараз вже не маєте до цього відношення, але як ви вважаєте? Жарти українською мовою, репризи, серіали українською.
Цілковито і повністю — ні, тому що не в цьому сенс. В певних речах — так, в певних речах вже перехід цей є. Я думаю, що україномовні команді «Ліги сміху», а їх дуже багато, роблять дуже багато для популяризації української мови.
А як тоді стимулювати україномовний контент? Як тоді стимулювати українське кіновиробництво, книговидавництво?
Фінансово.
Яким чином? Які інструменти є доцільними на цьому ринку?
Зменшення податків або позбавлення від податків взагалі на певний час.
На україномовний продукт.
Можливо, на популярний рейтинговий україномовний продукт.
Ви ж тільки що критикували українську попсу. А як же тоді український артхаус? А як тоді робити речі, які можна показувати на кінофестивалях?
Ніхто ж не каже, що в них не повинно бути підтримки. Звичайно, повинна бути.
Заступник глави Офісу президента Юрій Костюк під час інтерв’ю, Київ, 13 серпня 2019 рокуФото:
Громадське
Про взаємодію з церквами
Ваш попередник Ростислав Павленко ще опікувався такою темою, як автокефалія, Томос. Скільки релігійна тема займає часу і простору в роботі вашого директорату?
В нас є окремо секція духовного розвитку, яка займається цими питаннями. Загалом наша позиція є такою, що держава має бути рівновіддалена від усіх конфесій, має бути нейтральною, має не втручатися в їхню роботу, допомагати, якщо це потрібно, і не заважати, коли це непотрібно. Це наша власна позиція.
Тобто ви особисто багато цим питанням зараз не займаєтеся? Це не є один з пріоритетів, скажімо?
Головний пріоритет — щоб церква була незалежна від держави. Тому ми спілкуємося і відкриті до діалогу. Володимир ще до інавгурації зустрічався з лідерами різних конфесій, і результатом цих зустрічей стало звернення до жителів Донбасу і Криму, де вони майже всі об’єдналися в одному відео.
Там не було очільника ПЦУ Епіфанія.
Ми пропонували взяти участь всім.
Про переїзд з Банкової
Сергій Трофімов, перший заступник очільника Офісу, каже, що тут, на Банковій, просто неможливо думати і працювати, тому що ці стіни, це дерево, ця позолота тисне дуже сильно.
Я повністю з ним згоден. В мене не так у кабінеті пафосно. Я жартую, що у Трофімова і Тимошенка — кабінет ректора, а в мене — кабінет декана.
В мене там багато денного світла, і це полегшує роботу. В мене, на відміну від Трофімова, не виходять вікна на головну площу. Мені не так чутно, коли там в нас шумно. Мітинги постійно. Вже не так інтенсивно, до речі.
Спочатку було більше мітингів?
Коли тільки відкрили Банкову — було більше.
А що з планами переїзду? Я так розумію, що зараз все це застопорилося.
Складне питання. Складно, тому що фінанси. Ми поки що не знайшли оптимальну модель, при якій не будемо витрачати кошти платників податків. Витратити зараз 200 чи 300 мільйонів гривень на те, щоб з’їхати… Але нам дійсно тут дуже складно.
Заступник глави Офісу президента Юрій Костюк (ліворуч) та головна редакторка Громадського Ангеліна Карякіна під час інтерв’ю, Київ, 13 серпня 2019 рокуФото:
Громадське
Про об’єднання міністерств
Ми чули від представників «Слуги народу», що є така ідея — об’єднати кілька міністерств, створити одне Міністерство гуманітарної політики, і нібито навіть говорять про кандидатуру Володимира Бородянського, який би міг це очолити.
Це не безпідставні чутки. Дійсно, робота і думки такі є.
Тобто, з вашої точки зору, не потрібне окреме Міністерство культури, Міністерство молоді і спорту, Міністерство інформполітики?
Коли ми кажемо, що ці міністерства будуть об’єднані, ніхто не каже, що зникне функціонал, який вони робили. Всі ті функції, які вони виконували, залишаються.
До речі, це британська модель. В Британії і культура, і спорт, і медіа об’єднані в одне міністерство.
Це також модель Сінгапуру. Там департамент гуманітарної політики. В них стоять чітки завдання, наприклад, щодо кількості громадян, які повинні регулярно відвідувати театр.
Це просто якісь показники, як у поліції.
Чи скільки громадян повинні долучатися до волонтерського руху. Ці завдання не просто так виникають. В них є певні стратегії. Але ж це хороші завдання. Вони ж виконуються не так, як ти привела аналогію з поліцією.
А Міністерство інформаційної політики — чи потрібне воно в нинішньому вигляді? Чи розумієте ви, чим воно займається?
Весь функціонал, який прописаний на папері Міністерства інформаційної політики — потрібен. Всі функції захисту інформаційного простору, інформаційної безпеки країни — безперечно, потрібні.
Нам здається, що ця робота була виконана не зовсім ефективно. Навіть при тому, що в них достатньо маленькі, об’єктивно треба казати, були бюджети. В нас на деякі організації виділяється більше коштів, ніж на таке важливе міністерство.
Але функціонал весь повинен бути збережений. Єдине — повинно більше бути долучено людей, які розуміються на, скажімо, маркетингу.
Задача Міністерства інформаційної політики — в тому числі, доносити певні меседжі. Там було долучено дуже багато людей, які розуміються на інформаційній безпеці з технічної точки зору, а не з точки зору контенту.
Заступник глави Офісу президента Юрій Костюк під час інтерв’ю, Київ, 13 серпня 2019 рокуФото:
Громадське
Про соціальну функцію держави
Цікаво, що ви говорите дуже багато про маркетинг, показники ефективності. Але ми розуміємо, що функція держави багато в чому — соціальна. Вона не лише заточена на те, що виконати якісь показники, продати певну кількість або заробити певну кількість. Є якісь речі, які неможливо, напевно, зашити в показники або в маркетинг.
Неможливо, але ці речі, якщо ти їх виконаєш, це допомагатиме тобі і соціальну функцію виконувати.
Тобто, це і є, з вашої точки зору, лібертаріанський підхід, в якому ринок має розсудити, як і хто працює, і дати свою оцінку ефективності?
Певним чином — так. Ми ж розуміємо, що навіть всі ті завдання і цілі, які ми поставимо — не факт, що вони будуть виконані. Це каже будь-який бізнес-тренер: потрібно ставити максимально амбітні цілі перед собою. Навіть якщо ви виконаєте половину з цього — це вже буде класний результат. Коли немає в державного органу певного розуміння, куди він рухається, які цілі перед ним ставляться — тоді ця робота взагалі не є ефективною.
Є державні послуги, а є права, які держава повинна забезпечити. От, наприклад, дискусія навколо реформи охорони здоров’я. Чи це послуга, чи це право всіх людей мати медичне забезпечення? Чи це право, чи це послуга — освіта?
Мені здається, що в цьому питанні якраз роль держави — знайти правильну форму, правильно скомунікувати. Тому що, дійсно, є така дискуся, є абсолютно полярні погляди.
А з вашої точки зору, це право чи послуга? Медицина і освіта.
В базовому розумінні — це право всіх громадян. А якщо ми говоримо про якийсь розширений пакет — це повинна бути послуга.
Заступник глави Офісу президента Юрій Костюк під час інтерв’ю, Київ, 13 серпня 2019 рокуФото:
Громадське
Про промови Зеленського
Питання про те, хто допомагає писати президенту. У його зверненнях все-таки багато якихось речей, які, очевидно, недалеко відійшли від роботи комедійної студії — починаючи від «прокурора, який саджає тільки свою печінку». Чи ви щось допомагаєте писати президенту?
Так, допомагаю. В нас є таке вузьке коло креативних людей. Головний у нас райтер, насправді, — президент.
Тобто переважно він сам собі пише ці звернення? До Путіна оце звернення про телеміст «давайте поговорим»?
Це спільне було. В нас немає такої схеми, що прийшов я, приніс три сторінки тексту, і президент це просто прочитав і потім сказав. Ключові важливі масштабні звернення, якщо це не спонтанне — обговорюються.
От, наприклад, інавгураційна промоваа. Там дуже багато є думок і таких знахідок особисто президента. В нас є також і Сергій Шефір, який працював у «Студії квартал 95», я, який працював у «Студії квартал 95». Часто ми обговорюємо певні речі, і потім якось формується.
Про особисту мотивацію
Юрій, навіщо вам все це? Я так розумію, ви дуже любили свою роботу сценариста.
Щодня я собі ставлю це запитання, і ми всі його ставимо. Це, до речі, сам Володимир казав.
Ми в чомусь — політичні волонтери. Ми справді всі покинули улюблену роботу, в нас були зовсім інші плани.
Ми розуміли, що це буде дуже складно, що будемо мало спати, будемо працювати майже без вихідних. В принципі нічого і не заробимо, бо ми не зможемо інакше. Але я думаю, що якби ми це не зробили, потім докоряли б собі.
У мене найстрашніше відчуття кожного дня, що я прокинуся, буде вже 2024 рік, тобто сплине 5 років, і ти усвідомиш, що нічого не встигли зробити або зробили дуже мало.
Є якісь амбіції, хочеться зробити щось корисне і для країни, і для суспільства. Мабуть, для того, щоб потім було не соромно, щоб інколи можна було сказати, що ми трошки до цього долучилися.