Информационное сопротивление

https//picua.org/images/2018/10/18/4e7a0518e54079c92ea66983405ba7.jpg

Російська православна розірвала євхаристійне спілкування з Константинопольським патріархатом. Таке рішення було ухвалене на засіданні Священного синоду у Мінську 15 жовтня. Воно стало відповіддю Константинопольському патріархату, який 11 жовтня вирішив надати Томос єдиній помісній церкві, яку буде створено в Україні.

Головним завданням для українського православ’я відтепер є проведення об’єднавчого міжцерковного собору. На ньому буде завершено утворення нової церкви.

Відомий релігієзнавець, професор, доктор філософських наук Олександром Саган в інтерв’ю «Главкому» розповів про вибір, який нині стоїть перед кліриками Московського патріархату в Україні. Експерт також пояснив, що на практиці означає розірвання євхаристійного спілкування між двома впливовими православними церквами та чому розкол у світовому православ’ї може тривати недовго.


РПЦ заявила про розірвання євхаристійного спілкування з Константинопольським патріархатом. Що це означає?

Колись в анекдотах казали: «Хотів полякати – вистрілив собі в ногу». Приблизно така ситуація зараз. Вони (РПЦ) зайняли позицію самообмеження – своїм рішенням забороняють спілкування своїх священиків і єпископів зі світовим православ’ям. Це також стосується поїздок на Афон і поїздок на міжнародні зібрання, конференції, у міжцерковні православні інституції, де головують, як правило, представники Константинопольського патріархату. РПЦ своїм рішенням надзвичайно обмежили свої можливості впливу на ситуацію у світовому православ’ї, які на сьогодні у них були. Це один момент.

Другий момент – Константинополь ніяк поки не відреагував на заяву про розрив євхаристійного спілкування. Думаю, і не реагуватиме.

Окрім патріарха Сербської православної церкви інші помісні церкви наразі залишили без реакції рішення синодів у Стамбулі і Мінську. Чому?

Вони і далі мовчатимуть. Більшість церков відкрито не підтримуватимуть ані Москву, ані Константинополь, продовжуватимуть спілкуватися як з одними, так і з іншими. Це не перший конфліктний випадок між Константинополем і Москвою. У 1996 році вже була така ситуація, коли Москва розірвала євхаристійне єднання з Константинополем.

Мова про ситуацію, коли 12 років тому Константинополь надав автономію православним парафіям на території Естонії?

Саме так. Але тоді Москва увімкнула «задню», через кілька місяців прийняли умови Константинополя і погодилися, що на одній території можуть існувати дві канонічні юрисдикції. Хоча до цього вперто доводили, що це неможливо.

Вважаєте, у випадку з Україною матимемо подібну історію, і РПЦ скасує своє рішення?

Думаю, що так. Тим паче світська російська влада не підтримує бажання патріарха Кирила повністю розірвати євхаристійне єднання. Під час засідання синоду РПЦ 8 вересня цю позицію озвучив Дмитро Пєсков (прес-секретар Путіна тоді заявив про те, що «найкращим» сценарієм (підсумком синоду) буде «збереження єдності православного світу» - «Главком»). У рішення синоду якраз додали пункт про те, що слід накласти персональні санкції на патріарха Варфоломія і його єпископів, але євхаристійне спілкування не розривати. Але зараз на останньому засіданні синоду вони ухвалили радикальніше рішення. Думаю, через деякий час, коли вони зрозуміють, що ситуацію не можна змінити, погодяться на ті реалії, які склались.

За яких обставин РПЦ може змінити своє рішення про самоізоляцію? Про які терміни йдеться?

Це може тривати роками. Але новий Московський патріарх, думаю, вимушений буде визнати нові реалії.

Російська церква заявила також про заборону для паломників відвідувати Туреччину, Кіпр, Грецію, храми Константинопольської патріархії. Цієї заборони звичайні люди дотримуватимуться?

Йдеться про те, що віряни не зможуть причащатися і виконувати якісь треби (обряди) в Константинопольському патріархаті. Думаю, що пересічні віряни ігноруватимуть ці заборони, а дуже радикалізовані віряни просто туди не їздитимуть. Але більшість із тих, хто їздив на Афон, їздитимуть і надалі. Інше питання, що священики і єпископи (йдеться про тих, хто зуміє отримати візу), яких можна ідентифікувати дуже чітко, звичайно будуть самообмежуватися. Для прикладу можна взяти недавню ситуацію із Київським патріархатом – дуже багато кліриків спокійно їздили на Афон, попри те що євхаристійного єднання цієї церкви із Константинопольським патріархатом не було.

А як щодо відомих людей, бізнесменів і політиків, вірян Московського патріархату, які не приховували, що їздять на Афон? Той же православний олігарх та куратор УМП МП Вадим Новинський, наприклад.

Думаю, всі вони і надалі їздитимуть. Просто не афішуватимуть. Зрештою, вони можуть переключитися, зробити центром свого паломництва, наприклад, Єрусалим, чи інше місто, де немає заборони від РПЦ щодо співслужіння. Вони (РПЦ) не розривали відносини з Єрусалимом, думаю, Єрусалимська православна церква (Єрусалимський патріархат) з ними також не розриватиме відносини.

В Україні є непоодинокі приклади співслужіння представників різних церков із кліром УПЦ МП. Як рішення синоду РПЦ позначиться на такому співслужінні? 

Звичайно, воно вплине. УПЦ МП як частина Московського патріархату вимушена виконувати рішення свого синоду. У них інших варіантів немає, вони будуть вимушені відмовитися від такого співслужіння. Але стосуватиметься це поки що лише кліру Константинопольського патріархату.

Рішенню РПЦ передувало рішення Вселенського патріархату. Серед іншого на ньому було вирішено відновити ставропігію Вселенського патріарха в Києві. Що мається на увазі?

Це буде офіційне представництво Константинопольського патріархату в Києві. Думаю, з цього приводу буде ще роз’яснення Константинополя про його безпосередні функції. Ви пам’ятаєте, як призначені екзархи піддалися тиску з боку московської патріархії та її частини в Україні – УПЦ МП. Ієрархи останньої навіть пікетування екзархам організували – за рознарядкою приїжджали люди із плакатами щодня від нової єпархії. Екзархам висували претензії – на якій підставі вони перебувають на території України? Але зараз таких запитань уже не виникне, бо відновлена ставропігія, яка напряму підпорядкована Константинополю. Ставропігія існувала у Києві, Київське богоявленське ставропігійне братство (1615 – 1730 роки). На Подолі був Братський монастир, який напряму підпорядковувався Константинополю (окремі будівлі монастиря донині збереглися). Ця ставропігія, до речі, ніколи не була ліквідована – Константинопольський патріархат вважає її «приспаною». Настав час її «пробудити». Після становлення помісної Української православної церкви цю ставропігію можна буде розглядати як певне посольство (у церковній термінології – «подвір’я») вселенської патріархії.

Тепер на літургії у храмах трьох православних церков в Україні мають обов’язково згадувати Вселенського патріарха?

Принаймні у двох із них – УПЦ КП та УАПЦ – Вселенський патріарх згадується на літургіях з початку діяльності цих церков. Щодо УПЦ МП – тут ситуація складніша. Таке поминання заборонене синодом Московської патріархії ще 8 вересня цього року. До речі, зобов’язання поминати Вселенського патріарха як першого серед рівних вписується у Томос під час надання автокефалії.

Але ж ви самі кажете, що буде багато тих, хто намагатиметься уникати конфліктів, а значить, імовірно, під час богослужінь згадуватимуть і патріарха Варфоломія, і Кирила?

Є різні традиції. У Греції, наприклад, пересічні священики не поминають свого патріарха – тільки правлячого єпископа, а вже єпископ поминає патріарха. Тому, за рішенням синоду РПЦ від 8 вересня, кліру Московської патріархії було дозволено співслужити із священиками Константинопольського патріархату. Московська традиція інша – тут священики мають поминати свого патріарха. Проте в Україні з початку війни у дуже багатьох парафіях і навіть єпархіях не поминають за літургією свого першоієрарха – патріарха Московського Кирила. Чи будуть такі клірики УПЦ МП, які ризикнуть порушити нещодавню заборону синоду Московської патріархії і поминатимуть Вселенського патріарха? Напевно, що так. Але це фактично буде вже практичним кроком до переходу у помісну церкву.

Як тепер бути єпископам УПЦ Московського патріархату? Чи є варіант для них, коли і вівці цілі і вовки ситі? Можливе компромісне рішення, аби не сваритися і з Москвою, і з Константинополем?

Думаю, що ні. Їм слід визначитися – чи вони ідуть в розкол разом з Московською патріархією, чи ідуть до Константинополя, отримують Томос і єднаються зі світовим православ’ям. Тут вибір не великий: або так, або так. Думаю, що буде багато таких, що не одразу наважаться на зміну юрисдикції. Вони вивчатимуть ситуацію, зважуватимуть свої можливості і амбіції. Тому для першоієрарха і єпископату помісної православної церкви буде завданням створити у церкві такі умови, щоб кожен єпископ із УПЦ МП «побачив себе» у цій новій церкві. Передусім йдеться про позбавлення «московства» і «постмосковства», запровадження соборноправності й українізація церкви, як про це йшлося ще у часи розвитку українського автокефального руху у 1917-1918 роках.

Одні вважають, що Вселенський патріархат відновив саме Київську митрополію, тобто фактично повернув ситуацію, яка була до 1686 року. Інші ж вважають, що немає автоматичного повернення, оскільки прямо про Київську митрополію в документі ані слова не сказано. Хто правий?

Акт 1686 року визнано відкликаним, тобто таким, який уже нечинний. За логікою речей, у Москви забирається право висвячувати єпископів (і всі інші самоприсвоєні права), а Київська православна митрополія повністю повертається до Константинопольського патріархату. А це нинішня територія України, частини Білорусі і навіть Польщі. Польща у 1924 році отримала свій Томос про автокефалію (буквально у Томосі йшлося про «Православну церкву у Польщі» – українців та білорусів). А от щодо Білорусі та України, то роз’яснення цього питання (територіальних меж нової помісної церкви) має бути прописане у Томосі (який вже має отримати Україна – ред.).

Один із фундаментальних конфліктів Москви та Константинополя полягає у розумінні того, яка церква є головною. У Московському патріархаті постійно підкреслюють, що у Константинополі така ж помісна церква, як і будь-яка інша, і вона не може зняти анафему з патріарха Філарета, чи зняти покарання із митрополита УАПЦ Макарія, бо не вона їх застосовувала.

Є канони, відповідно до яких Константинополь має функції Третейського судді, або право вищої апеляції. Це право апеляції, яке є у Константинопольського патріархату, фактично вводить православ’я у єдиний простір, є певним спільним знаменником для всіх православних церков. Але Москва давно вже проводить політику, що вона «не перша, але й не друга» у православному світі. Та їхні амбіції сьогодні тануть, як сніг навесні. Ви ж бачите як від РПЦ від’єднується Україна. Можливо і далі продовжиться ланцюгова реакція, наступною може бути Молдова чи навіть та ж Білорусь. Тим паче, що зараз православні білоруси уже отримали право звернутися до Константинополя і отримати таку ж автокефалію, якої прагне Україна. У Білорусі, якщо не сьогодні, то завтра виникне ініціативна група. А якщо ще влада буде зацікавлена у цих процесах, то все може відбутися навіть швидше, аніж в Україні. Зрештою, у 1989 році в Україні також починалося усе з групи ентузіастів і першого переходу парафії у Львові в автокефалію. А дивіться сьогодні, які процеси відбуваються.

Нині є багато дискусій щодо сану патріарха Філарета. Очільник УПЦ КП заявив, що був, є і залишатиметься патріархом. Але патріарх – голова автокефальної церкви, яка де-юре в Україні ще не створена. Архієпископ УПЦ КП Євстратій не бачить нічого катастрофічного у тому, що питання титулу патріарха не відображене у повідомленні про рішення синоду. Мовляв, це питання буде врегульоване Томосом. То Філарет митрополит чи патріарх?

Думаю, найкраще це запитання роз’яснять екзархи, бо це дуже тонкі еклезіологічні речі (еклезіологія – наука про природу і властивості церкви). Багато залежить і від того, яку апеляцію розглядав синод Вселенського патріархату – їх подавалося декілька (у 1992-му році, коли митрополита Філарета позбавили сану, а потім була апеляція через накладання анафеми у 1997 році).

Наскільки його сан є принциповим питанням і для кого?

Питання відновлення справедливості щодо патріарха Філарета, як і щодо будь-якої несправедливо і неканонічно покараної православної людини, є важливим. Наразі справедливість відновлена. Щодо сану – наскільки це важливо напередодні виборів, коли патріарха Філарета можуть і не обрати главою помісної церкви? Принаймні така можливість мусить бути, інакше тоді це будуть вже не вибори. Для нас як пересічних вірян важливішим є питання статусу предстоятеля нової помісної церкви (цей статус прописується у Томосі) – ми вважаємо, що глава Української ПЦ, зважаючи на історію, кількість вірян, монастирів, святих тощо цієї церкви, мав би мати патріаршу гідність.

Важливим є також ліквідація в Україні такого ганебного явища, як «політичне православ'я», коли православна церква (йдеться про УПЦ МП) фактично стала ідеологічним осередком і провідником «русского міра» в Україні. Але очікування від конституювання помісної православної церкви в Україні – це окрема велика тема.

https://newsua.one/novosti/profesor-oleksandr-sagan-ukraina-vidednuetsya-vid-rpc_-nastupni-moldova-i-bilorus.html

facebook twitter g+

 

 

 

 

Наши страницы

Facebook page Twitter page Google+ page

Login Form

ПОМОЩЬ ПРОЕКТУ!

ДОРОГИЕ ДРУЗЬЯ!
Вы можете оказать финансовую помощь нашему проекту на развитие и поддержку, перечислив денежные средства с банковской карты через LIQPAY:
Спасибо! Мы Вам очень признательны!