Информационное сопротивление

 

Фото:

Сто років тому сталася подія, яка зробила Україну суб’єктом міжнародного права. Тобто, сто років тому підписаний Берестейський мирний договір став першим міжнародно-правовим актом, який визначав Українську Народну Республіку цим суб’єктом.

"Мир з Україною" – тема екстреного випуску німецької газети

Хоча дія цього договору тривала лише 10 місяців, проте сам цей договір «з погляду вічності» дуже важливий для нас, бо перший такий, бо витворив прецедент, бо став-таки віхою в нашій історії.

Берестейський мирний договір має свою передісторію, історію та пост-історію (тобто наслідки). Весь перебіг подій можна сконденсувати наче у сюжеті трилера, зі своїми перипетіями, причинно-наслідковими ланцюжками та ліричними відступами.

Маємо доконаний факт. 9 лютого 1918 року у Бересті (інакше Бресті-Литовському) було підписано мирний договір між Українською Народною Республікою з одного боку, та державами Четверного союзу (Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією, Туреччиною) – з другого. Якщо бути прецизійнішими у назвах, то Українська Народна Республіка підписала договір із Німецькою імперією, Австро-Угорською імперією, Османською імперією та Болгарським царством. Одна республіка – з одного боку, а з іншого – три імперії плюс доволі молоденьке царство. Внаслідок підписання цього договору ці три імперії й одне царство визнавали Українську Народну Республіку самостійною державою.

Отже, трохи з передісторії. Українська Центральна Рада від часу свого створення у березні 1917 року орієнтувалася на Антанту, але на початку 1918 року збереження союзу з нею було далі неможливим.

У цієї передісторії своєю чергою є своя передісторія. Після «жовтневої революції» Всеросійський з’їзд рад прийняв «Декрет про мир», а більшовицький уряд заявив країнам Антанти, що цей декрет слід автоматично сприймати як пропозицію невідкладного перемир’я, принаймні початку мирних переговорів. Більшовицькі представники укладали локальні перемир’я на всіх фронтах. Тож і українізовані частини вимагали від Центральної Ради припинення війни, укладення перемир’я. Тому зберігати союз із Антантою для Центральної Ради було рівнозначно продовженню війни, а вояки-українці цього не бажали.

Та й країни Антанти були відділені фронтами та значними відстанями від Української Народної Республіки, тож на їхню допомогу годі було розраховувати. Тож у грудні 1917 року Генеральний Секретаріат виступив із нотою про те, що Українська Народна Республіка бажає вступити у зносини з іншими (передусім воюючими) країнами як самостійна держава та готова вислати своїх представників до Берестя, де велися переговори. Ні німці, ні австріяки проти цього не заперечували, тобто, дали знати, що формально визнають Українську Народну Республіку самостійною державою, а Генеральний Секретаріат – її урядом.

Прелімінарна нарада у Бересті 15 грудня 1917 року

Центральна Рада вислала до Берестя свою делегацію на чолі зі Всеволодом Голубовичем. Це ще було лишень дипломатичне зондування, підготовка до переговорів. Самі ж переговори затягувалися, і це нам дописувало. Адже нам треба було отримати формальну правочинність для підписання миру, тобто, повну незалежність. Це і сталося 22 січня 1918 року, коли Четвертим універсалом була проголошена самостійність України.

Українська делегація на перемовах у Бересті

І саме бій під Крутами, внаслідок якого наступ московсько-большевицьких загарбників був на деякий час зупинений, дав часовий резерв для укладення Берестейського мирного договору, який врятував молоду українську державність.

Зліва направо (перші троє): Микола Любинський, Всеволод Голубович, Олександр Севрюк.

До очолюваної Всеволодом Голубовичем делегації Української Народної Республіки входили Микола Левитський, Микола Любинський, Михайло Полоз та Олександр Севрюк. Від імені Четверного союзу міністр закордонних справ Австро-Угорської імперії Оттокар Чернін (з імені-прізвища видно, що він був чехом за національністю) заявив про визнання делегації Української Народної Республіки повноправним учасником переговорів. Цей же ж вікопомний Оттокар Чернін виступив із заявою, що є всі підстави визнати Українську Народну Республіку суверенною державою. А суверенна держава чей же може самостійно укладати міжнародні договори.

Зліва направо: німецький генерал Макс Гофман, міністр закордонних справ Австро-Угорщини, граф Оттокар Чернін, представник Османської імперії Мехмед Талаат-паша, представник МЗС Німеччини Ріхард фон Кюльман.

І Німецька, і Австро-Угорська імперії підійшли до цього дуже прагматично, щоби не сказати, що вони переслідували свої «шкурні інтереси». Продовольча проблема у них була у критичному стані, тож їм конче були необхідні українські харчі. Сторони навзаєм відмовилися від будь-яких претензій, але Українська Народна Республіка таки була зобов’язана в конкретні терміни постачати конкретні кількості конкретних продуктів. От, у першій половині 1918 року це були 60 мільйонів пудів хліба (зерна, слід розуміти), 2 750 тисяч пудів м’яса (живою вагою, серед якої і сто биків для гекатомби).

До того ж, наслідком укладення цього договору були й похідні домовленості Четверного союзу з більшовицькою Росією, яка зобов’язувалася визнати законність уряду Української Народної Республіки на території України й укладений ним договір із країнами Четверного союзу, також вона повинна була негайно вивести свої війська з України, припинити будь-яку агітацію та пропаганду проти уряду, громад і установ Української Народної Республіки, укласти з нею мирний договір. Але московити, як і завжди, наплювали потім на домовленості і зробили все одно навпаки.

Берестейський мир підписує Олександр Севрюк

За договором (вірніше, за таємною заявою від 8 лютого та таємним додатком від 4 березня), до складу Української Народної Республіки переходили Холмщина та Підляшшя, а західноукраїнські землі у складі Австро-Угорської імперії були виділені в окремий коронний край. Про Галичину та Буковину окрема розмова, а про Холмщину та Підляшшя – ще окреміша (каламбурно будь сказано). Саме Берестя міститься на тих етнічних українських землях, майже холмсько-підляських (це для мене особисто й далі дуже болюча тема, бо я по батькові є холмщаком, але зараз не про це). Мені здається, що мова про Холмщину та Підляшшя зайшла і з об’єктивних причин – бо то ж таки українські етнічні землі (після Другої світової війни виселяли українські села не надто далекі від Варшави, села не якихось колоністів, а тисячолітніх автохтонів), і ще й тому, що переговори проходили саме у Бересті.

Підписання Берестейського мирного договору мало свої наслідки. Вилущимо найголовніше. Було припинено війну між австро-угорсько-німецьким блоком і Українською Народною Республікою. На заході України відновлено кордон з початку Першої світової війни. Взаємна відмова від контрибуцій. І тощо. Це все було проголошено договором, проте далеко не все було виконано. Більшовицьку владу було повалено, московські мародери були змушені покинути столицю України… Що діялося далі, то вже інша історія.

Берестейський мирний договір був не лише першим договором молодої української держави, але й першим мирним договором Першої світової війни. І так, і так він – перший, а ми про нього пам’ятаємо.

 

Іван Лучук, опубліковано у виданні Збруч

 

facebook twitter g+

 

 

 

 

Наши страницы

Facebook page Twitter page Google+ page

Login Form

ПОМОЩЬ ПРОЕКТУ!

ДОРОГИЕ ДРУЗЬЯ!
Вы можете оказать финансовую помощь нашему проекту на развитие и поддержку, перечислив денежные средства с банковской карты через LIQPAY:
Спасибо! Мы Вам очень признательны!