Информационное сопротивление

Комедія на одну дію про жагу до влади.

ДІЙОВІ ОСОБИ

1-й кандидат – Іван Триппер;

2-й кандидат – Світлана Гонорея;

3-й кандидат – Юрко:

4-й кандидат – Циля Сигізмундівна;

5-й кандидат – Колобок;

Журналісти, корова, свині, щури і криси, чувак на підпитку, який проспав увесь час вистави.

Сцена Перша

Серед великої кількості операторів різноманітних телеканалів, прямо у самому центрі, стоїть здорова, відгодована корова. Поруч із нею — парубкуватого вигляду хлоп і гучно веде свою промову:

-… А хай вони зійдуть на землю і походять по ній, як от я. Вже всі зрозуміли, що з кризи країну витягне сільське господарство. Зокрема – ось ця корова і витягне. Тож на неї маємо молитись і цілувати повсякчас! – жмурячись цілує корову.  – Оця корова і оця земля, – бере шмат знизу і починає його жувати, – годували, годують і будуть годувати всю Європу! Тож мені обличчя цієї корови, – плескає тварину рукою, – і ця земля, – протягує долоню, повну чогось темного  до камер, – дорожча, ніж уся влада разом взята!

Журналісти мовчки дивляться на ці дії, дехто роззявив рота, з якого випала цигарка, і вже ніхто просто не наважується задати хоч яке питання. Розпач відверто впав на їхні обличчя, проступаючи крізь тавро «брехня», «наклеп» та інші, які вже не змивалися навіть дуже міцними засобами. Але було зрозуміло, що на такеї вони аж ніяк не розраховували.

Доповідач зрозумів, що мабуть щось пішло не так, але не губився і намагаючись витерти рота рукою, продовжував:

-Тільки людина, яка має міцне коріння на рідній землі, яка не гребує нею, може очолювати нашу державу. Оті Бріоні і Версачі – яскрава обгортка «нічого». А треба дивитись не на обгортку, а на зміст. Як бачите, у мене просто немає конкурентів щодо любові до власної землі. Хай мені хтось підкаже, чи є хоч один кандидат, який ладний жерти власну землю? – журналісти мовчки качають головами, у тому сенсі, що таких от кандидатів точно не знають.

Той поправив чуба і набравши повні легені повітря, приготувався продовжити, але до нього, зі штучною посмішкою, наблизився помічник і так, щоб не було чутно оточуючим, через зуби прошепотів:

-Юрко, корова стоїть не тим боком! Голова з іншого боку. Ти цілував не морду, а навпаки, і не землю жер з під корови, а…

Сцена Друга

Іван був парубок моторний і хлопець, хоч куди козак. Так сталося, що він тричі був на заробітках у Європі і кожного разу пер звіттіля купу добра. Востаннє йому пощастило працювати у Німеччині і не просто у Німеччині, а у Баварії. Там він влаштувався шофером вантажівки, яка працювала у складі авіакомпанії Люфтганза. Отже він привіз чимало грошенят і хоч і не нову, але дуже гарну автівку БМВ. Він вирішив іти у президенти, адже тричі пер з Європи гроші і різні корисні речи, а у зворотному напрямку –  цигарки, які вдалося дуже файно приховати.

Він знав, що багато політиків міняли прізвище, аби воно лунало більш переконливо. Тому  вирішив називатися німецьким прізвищем. Спочатку думав обрати «Кава-на-шпацер», адже  воно нагадувало «Отто фон Бісмарк», чи щось подібне, але попри благородну і майже дворянську назву, він вирішив приділити увагу змісту і тому склав три, як ознаку кількості своїх подорожей до Європи и «пер», що вказує на те, що він «порожняк не гонить». От і вийшло – «Триппер». Він десь чув це прізвище чи назву, а крім того, це буде легко сприйматися молоддю, оскільки уся вона має Твіттер.

Отож він набрався літератури з описами того, як поводилися у натовпі прихильників Адольф Гітлер, Беніто Муссоліні і, навіть, імператор Нерон. Він розумів, що візуальний образ важніший за текст промови, а тому зосередився на цьому питанні. Але важливими були рухи, які дуже важко описати словами. Тому він знайшов старовинну стрічку з актором, дуже схожим на Гітлера, особливо – вусами. Він майже не розмовляв, натомість – багато рухався. І от тепер Іван тренувався у промовах, маючи великі черевики, мішкуваті штани і чорний капелюх.

— Браття і сестри, — вигукнув він у город. Сусідськи свині перестали рохати і вирячились на промовця. — От якщо ви мене оберете президентом, обіцяю кожному хай стареньку, але німецьку автівку! – свині знову пішли у своїх справах, але півень гучно закукурікав.

Іван сприйняв це як добрий знак і вирішив, що треба ще трохи попрацювати над сценічним образом, але загалом він залишився задоволеним собою. Він пішов до хати де відліпив маленькі вуса і зняв здоровенні черевики.

Сцена Третя

Вона ледве дочекалася свій лижний костюм, кольору хакі, та брутальні лижні чоботи, які були виготовлені на замовлення десь у Європі. Одяг виявився ідеальним і дуже їй пасував, вигідно підкреслюючи усі її принади. Вона впевнилася у тому, що комбінезон сів як треба, зухвало піднявши груди, збоку теж вигляд був нічогесенький, але основним смисловим навантаженням був обумовлений вид ззаду.

Ще перебуваючи у ворожому полоні, вона сама зрозуміла, що ораторські здібності у неї майже відсутні, тому зовнішність мала вирішальне значення. Коли їй вперше запропонували прийняти участь у президентських перегонах, вона вирішила скористатися взірцем класичної вроди, от як Венера, чи Афродіта, але їй підказали, що треба брати на озброєння образ Афіни, оскільки вона була войовничою богинею, і не цуралася дівочих втіх.

Але, кандидат Світлана вирішила додати до якостей Афіни ще декілька важливих елементів, і так вийшло, що саме вони надихнули її на сценічне і’мя. Оскільки з промовами у неї не дуже складалося, вона мала вражати публіку іншими якостями, от, наприклад – героїзмом. Вона десь чула іноземне слово, яке містило суть героїзму і вимовлялося як «гонор». Вона змалку була гоноровою дівчиною і бувало так билася лобами із сестрою, що були б всередині мізки – неодмінно вилетіли б. А крім того, це слово якось нагадувало ім’я Горгона, а це була відома страшна божественна істота, яка поглядом перетворювала людей на камінь. Така аналогія була тим, що треба. Світлана вирішила, що дивлячись на неї, таку вродливу і привабливу, люди мають кам’яніти. Хай не всі люди, а лише чоловіки і, навіть, не усі чоловіки, а лише окремі їхні частини, але мають кам’яніти.

Розсудивши, що поглядом вона навряд чи зможе досягнути такого ефекту, вона зосередилася на іншій частині свого тіла, яку зручно розглядати саме ззаду. От і вийшло, що Світлана знайшла заміну своїм промовам і навіть відсутньому мозкові, а крім того, ім’я стало парафразом від Горгони і виглядало поетично і нагадувало щось  до болі знайоме – Гонорея. На тому і вирішили, у президенти вона йде, по-перше – у файному лижному костюмі, а по-друге – під іменем Світлани Гонореї.

Коли вона все одягнула і роздивилася на себе у дзеркало, їй стало зрозуміло, звідки взялися у кандидата Сірьоги вила. То Зевс побачив її таку неперевершену, послав вогняну смугу аж на самісіньке дно океану, де влучив у Нептуна, а той з переляку і теж роздивившись на вроду Світлану, загубив свої вила, які знайшов Сірьога. Тож вона готова до бою.

Сцена Четверта

Великий чорний автомобіль віз одразу двох учасників дебатів, які дізналися про це першими. Вони майже не дивилися один на одного і не розмовляли. Але Вона не втрималася і ядовито запитала.

-Пане Сергію, а що означає ваше чудернацьке прізвище: «Колобок»?

Той припинив робити вигляд, що дуже зацікавився видом з вікна автомобіля, озирнув її з голови до ніг і висунув зустрічну пропозицію.

-Циля Сігізмундівна, я відверто відповім на ваше запитання, але і ви мусите відповісти на одне моє. Якщо згодні, я починаю.

Вона мовчки дала згоду і Колобок почав.

-Справа у тому, що мій мудрий наставник якось висловив дуже важливу істину Вона полягає в тому, що зайве усе життя не порушувати закон. Іноді це просто необхідно, але ніколи не можна попадатися. Якщо таке трапляється, слід завчасно «рвати кігті». Я так і роблю, а ви цього не знали і тому мали клопіт. А я маю життєвий девіз Колобка: «я від баби утік, і від діда утік, і втечу від кого завгодно». А тепер ваша черга. Я не питатиму вас про те, чому ви собі обрали образ троля…

-Хвилиночку, — зарепетувала Циля Соломонівна, – не троля, а ельфа! То є дуже велика різниця!

-Вибачте, — щиро відгукнувся Колобок, — я просто не в курсі цієї різниці і повірте, я не хотів вас образити, тим паче, що кілька днів назад ви мені так допомогли. Але я таки маю питання. Отже, що ви зробили зі своїми губами на роті? Вони наче стали ширшими і товстішими? То це ботокс, чи силікон? Просто цікаво, може я й собі щось «прокачаю»?

-Фу, які брудні речи ви кажете. Нічого я не прокачувала і ніякого силікону там немає. Вона трохи підсунулася до нього і озирнувшись, перейшла майже на шепіт. – Бачите у чому справа, усі рейтинги показують мою беззаперечну перемогу. У мене в цьому немає сумніву. Мені знадобиться багато чого обіцяти і пояснювати народові. Я планую це робити виключно ротом і боюся, що на все просто не вистачить сил. Тому я пішла на спеціальний фітнес для губ. Взагалі цим займаються молоді дівчата і я там одна в такому віці, але мені це потрібно для іншого, щоб витримати той шалений ритм промов, який мене очікує вже дуже скоро…

Тут автомобіль зупинився, бо вони приїхали на місце проведення дебатів.

Сцена п’ята

У великому сараї  десь за містом облаштовано телевізійну студію. Обабіч стоять ліхтвагени, довгі автобуси-гримерки, та безліч бусиків з тарілками антен на дахах. У розкриті ворота заходить безліч товстих дротів, які подають енергію на освітлення, живлення безлічі апаратури, тощо. Через ті ж таки ворота забігають і вибігають люди з паперами, в навушниках, з якимись чудернацькими девайсами в руках. Зрозуміло, що це – технічний вхід до цієї дивної будівли. Свині чи корови, яких тимчасово евакуювали звідси, були б дуже здивовані, аби побачили всі ці події. А з іншого боку сараю раніше  були широкі двері для фермерів. Але тут все змінилося самим докорінним чином. Двері було встановлено скляні, з синіми лейбами фірми виробника. Фасад задрапірований під італійський мармур, а купа софітів підсвічували лише потрібні місця. За десяток метрів від дверей – починалася широка червона доріжка, яка вела всередину будівлі. З обох боків від доріжки стоять пальми. Трохи збоку, заднік з малюнком моря посеред ночі.

Посеред сараю вдалося звести конструкції студії з невеликими трибунами, освітленням і величезними екранами телевізорів. Було встановлено конструкцію для двох рухомих телекамер, столи, стільці, мікрофони і таке інше.

І от з інтервалом у п’ять хвилин приїхали лімузини з учасниками дебатів, у супроводі чотирьох «кубіків» охорони, кожний. Як і передбачалося, першими прибули Циля Сигізмундівна і Сірьога Колобок, за ними приїхали і решта. Останньою прибула Світлана Гонорея. Вона трохи спізнилася, бо з сеструхою дегустувала вино. Вона вийшла з машини і трохи тиняючись, під увімкнутий запис галасуючої публіки, попленталася до сараю.

Сцена Шоста

Підготовка дебатів добігала кінця, усі вже розсілися по своїх місцях і тут до студії задки зарачкувала Світлана Гонорея. Вона зачепила чи то софіт, чи то якусь іншу лампу, яка впала і розбилася на безліч яскравих друзок. Світлана задоволено посміхнулася, усілася на свій стілець і за мить вже спала сидячи.

Схоже на те, що біготня і шурухтіння так би ніколи не скінчилося, але Циля Сігізмундівна свиснула своїми міцними губами і дала зрозуміти, що вона починає.

-Любі мої, шановні колеги, пропоную відверту розмову про те, хто має стати наступним президентом. Ми, як відповідальні політики, маємо визнати, що розраховуємо на голоси тих самих виборців, отже маємо спільний лохторат. Якщо не дотримаємося здорового глузду і будемо тягти ковдру кожен на себе – можемо програти всі разом. Тому, нам слід дійти висновку, хто має зібрати усі голоси виборців і посісти перше крісло держави. Тому, пропоную висловлюватися.

Іван Триппер підвівся і почав:

-Панове, я  — проста і відверта людина і не маю гаяти вашого часу, а тому скажу прямо, президентом треба обирати мене…

Тут Юрко жбурлянув якусь залізяку від мікрофона і криком:

-Шмайсер тобі на всю мордяку, — кинувся на оратора.

На стіл вискочив Колобок і накинувся на обох ораторів. Маючи страшний досвід, він скинув із себе краватку, і намагався зробити з неї зашморга, аби придушити опонентів по черзі. При цьому він проголошував:

-Президент – це не посада, це моє ім’я!

Тут прокинулася Гонорея і кинулася у бій. Лише Циля Сигізмундівна стояла збоку і дивлячись чітко у об’ктив камери, промовляла ротом безпосередньо у мікрофон:

-От бачите, ніхто з цих людей не може гідно посісти високу посаду. Подивіться як вони вчепилися зубами у горлянку одне одного. Вони навіть не уявляють, яка відповідальність стоїть за цією посадою, а я – знаю! В мене був час усе обміркувати і мій досвід стане у пригоді кожному громадянину країни. Оце вони тут чубляться, а я  — працюю…

Але саме цієї миті щось сталося. Старий годинник, який ніхто не помітив, тихо відміряв північ і дорогі авто, ліхтвагени і решта перетворилися на гарбузи різного калібру. Якісь були пузаті і товсті, якісь довгі тонкі, обладнання перекинулося на бадилля, а серед цього мотлоху, у різні боки розбігалися щури і миші.

http://defence-line.org/2017/09/debati-popelyushok