Информационное сопротивление

Доктор філологічних наук, професор та  журналіст України – про те, як розпізнати інформаційну війну та що треба зробити, аби у ній виграти. 

Яку модель поведінки під час війни обирає Росія, чому російсько-українська та російсько-грузинська війна відбувалися на фоні Олімпіади, та яких помилок припускаються українські ЗМІ – відповіді на ці та інші питання дає доктор філологічних наук, професор та автор численних книг про комунікаційні технології Георгій Почепцов. 

– Ми бачимо, що війна між Україною та Росією йде не лише у зоні АТО, а й в інформаційному полі. Коли насправді вона розпочалася? 

Інформаційні війни йдуть постійно, вони просто стають більш помітними нам через появу проявів системності та керованості інформаційних процесів. Україна і Росія мали щонайменше три газові війни, безліч торгових війн, кожна з яких обов'язково мала інформаційний компонент, налаштований на вирішення якоїсь проблеми в фізичному просторі. 

Інформаційні війна — це слово з журналістського лексикону. Військові використовують термін інформаційна операція. Там завжди аудиторія буде досить чітко визначеною і більш вузькою, більш чіткими будуть і цілі, і часові проміжки.

Росії для використання військової сили треба було розділити Україну на “правильну” і “неправильну”, оскільки всі ми виросли в радянській парадигмі “братерських народів”. А як можна застосовувати силу до братерського народу? Тому Україна весь час негативізувалася, що надало можливість в потрібний час заговорити про нелігітимну владу, про хунту, про бандерівців-неонацистів-фашистів. У цій моделі саме вони – “неправильні” – захопили владу, а жертвою став український народ, братерський, якого й треба захистити. Це модель «герой, жертва, злодій». Ця ж модель була використана і під час російсько-грузинської війни 2008 року. До речі, і та, і наша війна пройшли на фоні Олімпіади: Пекін, Сочі, що за задумом конструкторів повинно було пом'якшити удар світових ЗМІ.

– Хто розпочав цю інформаційну війну? Хто став її каталізатором?

Першою реакцією керівництва Росії на розвиток Майдану була інтерпретація ситуації як такої, що все це готувалося до президентських виборів, але було задіяно зараз. Саме тоді, вірогідно, і було прийнято рішення перейти до активних дій. Оскільки просто дії на той час вже були, але не такі інтенсивні. Інформаційні війна веде до наступного кроку - війни фізичної. Каталізатором активних дій стало недостатнє виконання Януковичем його невідомих нам зобов'язань по відношенню до Росії, в тому числі, й по зачистці Майдану. Президент стає екс-президентом, ситуація вже не може керуватися Росією.

– Хто виграє зараз? За рахунок чого?

Виграш в інформаційній війні чітко залежить від аудиторії, тому він може бути різним для кожної з аудиторій. Таких найголовніших аудиторій в нашому випадку три: власна, опонента, західна. Росія виграла в очах власної аудиторії, піднявши рейтинг Путіна як захисника російськомовного населення за кордоном, що дозволило “з’їсти” і анексію Криму. Росія вже не могла впливати на українську аудиторію після відключення російських телеканалів в Україні, тому вплив цей став опосередкованим, головним джерелом став інтернет. 

– Якими є успіхи України?

Україна не могла інтенсивно впливати на російську аудиторію, не маючи ані телеканалів там, ані газет. Україна отримала підтримку західної аудиторії, але не через свою роботу, а через те, що в західній моделі світу Росія завжди представлена як агресор. І тут сам Захід виконав роботу України.

Україна виграла у випадку своєї аудиторії, але не через велику інформаційну роботу – її просто не було. А через реальні події: захоплення Криму і входження проросійських добровольців в східну Україну. На це населення зреагувало і без інформаційного впливу, бо саме негативний розвиток подій примусив кожного зробити свій вибір. І це почало реально тільки зараз формувати політичну націю. Люди активно пішли записуватися в армію незалежно від їх національної приналежності, реагуючи на безрезультативність армії при здачі Криму.

– Чи є якась третя сторона у цій війні, окрім власне України та Росії?

В війнах завжди є союзники і нейтральні країни. Вони теж ведуть і свій моніторинг, і висловлюють власну точку зору. І, в багатьох випадках, це теж може бути вирішальним. Наприклад, вся ситуація з малайзійським Боїнгом розвивається під впливом того, що про це скажуть Європа і США, оскільки Росія та Україна вказують один на одного. Світова підтримка України є досить важливим компонентом, без неї ситуація йшла б шляхом Криму в усіх регіонах. І тут Україна теж робить дуже мало, бо Захід має інші стандарти подачі інформації, а наші власні канали, розраховані на Захід, ще досить слабкі.

– Як взагалі можна розпізнати інформаційну війну?

Інформаційна війна використовує інформаційний інструментарій для вирішення проблем не в інформаційному просторі, а просторі фізичному. Важливий і зворотній процес: фізична атака на телевізійну вежу, що було досить частим на Донбасі, теж є інформаційною війною. 

Інформаційні війна повинна охопити масову аудиторію, тому на неї починають працювати всі телеканали, всі типи передач, які там представлені: від новин до політичних ток-шоу. Всі починають говорити одне й те саме. Ми бачили це на прикладі Росії, коли по всіх ток-шоу стали ходити одні й ті ж російські політики, бо відразу відпали ті, хто говорив трохи інакше.

Якщо Україна, або Грузія, або Естонія, або Латвія, або Литва, починають бути системно представлені в телевізійних новинах Росії лише в негативних контекстах, це є такою ознакою повільно розгорнутої інформаційної війни. У моделі світу російської людини, яку для неї будує телебачення, це все країни, що знаходяться на полюсі якщо не негативу, то наближені до нього. 

– Чим іде на користь Росії ця інформаційна війна?

Якщо під час останніх півроку російські новини, чи російські ток-шоу обговорюють практично лише Україну, то це я проявом інформаційної війни. Для Росії це виявилося вигідним пропагандистським інструментарієм і для власних потреб, оскільки всі проблеми, які існують, закрила Україна. Про власні проблеми не було часу говорити, весь негатив був перенаправлений виключно на Україну. 

Ознакою системного підходу є також повторення тих самих меседжів на різних телеканалах, а також породження продукції більш тривалого використання: фільмів і спеціальних передач.

– Наведіть приклади найбільш показових інформаційних атак у конфлікті між Україною та Росією.

Росія для своїх атак обрала символіку Другої світової війни, на яку є чітка, наперед відома реакція населення. Це «фашисти-неонацисти-бандерівці». Інші символи прийшли з СРСР — це, наприклад, возз’єднання Криму, а не приєднання. Було безліч фальшивих повідомлень з російської сторони, де використовувалося візуальне підтвердження з інших ситуацій й інших країн, а розповідь йшла про Україну. Але й без них зрозуміло, що коли Росія запускає до десятка документальних фільмів про дореволюційний російський Крим, це теж є пропагандистською акцією. Але на їх підготовку теж потрібен час, як і на передачі Кисельова чи Мамонтова.

– Яких помилок припускаються українські медіа у цій війні? 

Досить слабкою була і залишається контрпропагандистська складова. Сьогодні вона майже повністю лежить на плечах волонтерів. І хоча Дмитро Тимчук – відома група “Інформаційний спротив” – це заперечує, але в такій роботі держава повинна бути попереду, а не волонтери. Хоча б тому, що працівники цієї сфери отримують за це зарплатню з нашої кишені. Майже непомітною залишилася участь відомих людей, знакових особистостей, які б виступали перед людьми, перед бійцями АТО. Тільки політики говорять весь час з екрану, але рівень довіри до політиків не такий великий.

– Що Україні слід враховувати в подальшому, аби мати виграшну позицію?

Треба мати чіткий розподіл власної аудиторії. Потрібні зовсім інші канали і тексти для Криму, Донбасу, Західної, Центральної України, Сходу і Півдня. Взагалі якщо ми маємо, наприклад, десять різних регіонів по голосуванню на виборах, то влада повинна породжувати десять різних інформаційних потоків в такі кризові періоди.

– Яку роль у інформаційній війні відіграють джерела, що не є ЗМІ як такими: блоги, соцмережі?

Набагато більшу, ніж уявляють собі державні структури. У багатьох випадках ми отримуємо основну інформацію саме звідти, а не чекаємо, наприклад, вечора, щоб подивитися УТН. Це вже пізно для фактів, там можуть бути цікавими лише інтерпретації. Та частина населення, яку можна позначити як інтернет-покоління, взагалі не дивиться телевізор, але вона є активним учасником саме соцмереж. 

– Як протидіяти інформаційним атакам?

Мати структури, які повинні це робити, мати чітку ієрархію прийняття рішень, щоб реагувати миттєво. Така структура повинна надавати інформацію журналістам, допомагаючи їм. Перше місце повинні мати в цій роботі професіонали, а громадяни як “любителі” повинні отримувати продукт цієї роботи. Не слід забувати: треба готувати людей на рівні освіти. Наприклад, Вірменія має відповідну магістерську  програму з комунікативних технологій. 

У нас відбувся зрозумілий освітній “прокол”. Тільки в Києві декілька вишів готують спеціалістів з кіберзахисту, тобто від атак на інформаційні системи, але жоден університет не готує спеціалістів, які б захищали від атаки на розум людини.  Хоча і той, і цей варіант мають назву інформаційної війни, і тому з точки зору держави спеціалістів з інформаційних війн готують, як думає держава.

– Як українські медіа можуть змінити світогляд тих людей, що потрапили під інформаційний вплив Росії?

Це реально досить важко. Спочатку їх треба зрозуміти, заговорити з ними, виходячи з їхніх проблем, спиратися на місцеві авторитетні кола. Цю функцію може виконати не влада, до якої немає довіри в цих питаннях, а, наприклад, місцеві університети. Треба також відродити інститут лекторів, який існував в радянські часи. Вони говорили про проблеми набагато відвертіше, були здатні відповідати на важкі питання. Тому потрібен і такий центр, який би готував матеріали для таких лекторів і таких виступів.

Источник: http://mymedia.org.ua/konkurs/ukraina/infowars/georg_y_pochepcov_nformac_yn_v_yna_vede_do_nastupnogo_kroku-v_yni_f_zichno.html

facebook twitter g+

 

 

 

 

Наши страницы

Facebook page Twitter page 

Login Form