Ми багато говоримо про свободу, але часто забуваємо практикувати її самі. Де ж народжується свобода?
Вхідна сенсорна інформація в мозок проходить через таламус, а далі є варіанти. Вона може йти «коротким» шляхом, активуючи амігдалу (бий або біжи), і «довгим», через префронтальну кору (подумай, а потім роби). У давнину короткий шлях допомагав нам вижити, але зараз він часто тримає нас у вузді страху й автоматизму.
Свобода народжується у префронтальній корі, яка росте до 30 років. Префронтальна кора — це навичка витримувати паузу між стимулом і реакцією. Без цієї навички ми приречені повторювати «день бабака». Як писав австрійський психіатр Віктор Франкл, «між стимулом і реакцією є проміжок. У цьому проміжку у нас є свобода вибору своєї реакції. Від цього вибору залежить наш розвиток і щастя».
У загальному сенсі свобода починається зі здатності людини керувати своїм розвитком, що не є можливим без високого рівня самоусвідомлення. Створюючи і культивуючи цю паузу між стимулом і реакцією, ми «розриваємо ланцюги автоматизму» і можемо здійснити свідомий вибір нашої реакції.
Що заважає нам у цій практиці? Невміння терпіти пережиті (часто негативні) емоції. Нереакційне ставлення до свого внутрішнього досвіду — це найважливіший елемент усвідомленості. У простішому розумінні — це терпіння (активне вичікування). Хоч нині цей термін дискредитовано, він має велике значення. Навик терпіння як переживання, що не реагує на стимул, — це частина культури помірності й аскези. Негативні емоції та бажання їх задовольнити — це низький рівень дофаміну. І це прекрасно (не плутайте з фрустрацією)!
Чому? У біології відомо, що надійний спосіб відновити чутливість рецепторів до чого-небудь — це зменшити їхню стимуляцію. Коли ви сильно хочете, але вичікуєте, в мозку відбувається щось важливе — відновлюється чутливість дофамінових рецепторів.
Ви розширюєте шпарину між стимулом і реакцією і зміцнюєте вашу волю. А збільшення чутливості рецепторів призводить до того, що ви тренуєтеся затримувати і зберігати бажання і мотивацію. Адже будучи миттєво задоволеним, ваше бажання зникне. Зберігаючи паузу, ми зберігаємо наше бажання, культивуємо його, долаючи автоматичні реакції. Таким чином, відрефлексоване бажання сублімується в волю!
Терпіння вчить нас менше метушитися, ми можемо сприймати терпіння як форму збереження енергії. Починаючи з дитинства, подібний навик ми розвиваємо за столом. Пам'ятаєте знаменитий зефірний тест? Уміння зробити паузу — це просте щоденне тренування.
http://uainfo.org/blognews/1514309851-chomu-vazhlivo-trenuvati-terpinnya.html