Информационное сопротивление

Для Порошенка деолігархізація була швидше піар-кампанією. За винятком деяких моментів з Коломойським, як такої деолігархізації не відбулося. З Ахметовим, з яким спочатку теж було протистояння в Міністерстві енергетики — хоча й не напряму з президентом, оскільки олігарх завжди уникав подібного — незабаром після 2015 року знайшли спільну мову, символом чого став Роттердам+. Пінчук завжди віддавав перевагу рівним стосункам з президентами. Те, що відбувалося за часів Порошенка, можна назвати еклектикою — постійною зміною тактики. На словах одне, на практиці — дещо інше.

При різних президентах було по-різному. При Кучмі ця олігархічна система за фактом і з’явилася, що пов’язано з великою приватизацією та іншими факторами. І Кучма був таким собі арбітром — стояв над олігархами. Він і розрулював конфлікти між ними, і вибудовував відносини. Олігархи більш-менш від нього залежали.

Ющенко намагався налагодити подібну схему, але вже набагато слабше і менш ефективно. Якраз за часів Ющенка і з’явився якийсь хаос у відносинах з олігархами. У 2005 році, після Помаранчевої революції, олігархи — особливо пов’язані з Партією регіонів — побоювалися Ющенка і українських «оранжистів». Але потім виявилося, що і з ним можна вибудовувати відносини. Причому за дуже простою формулою: потрібно лише давати гроші на улюблені благодійні проекти президента. Саме так зблизилися Ахметов, Ющенко, і як не парадоксально активний прихильник Московського патріархату Вадим Новінський. Все відбувалося за тим же принципом: ти — мені, а я — тобі. А також завдяки вигідній газовій угоді Ющенко фактично став хрещеним батьком нового олігарха — Фірташа.

При Януковичі ми побачили привілейованих олігархів, які входили в керівництво ПР, або за квотою в уряд, адміністрацію, державні органи і окремі сектори економіки. Вплив олігархів різко зріс. З’явилися і новачки — Курченко, «сім'я» і так далі. Таким чином, система олігархату почала трансформуватися і посилюватися. Чув, що у Азарова були плани наїхати на Коломойського, але тому вдалося відкупитися безпосередньо через Януковича. Це був розквіт олігархату, де не стільки арбітром, скільки головним олігархом намагався виступати сам президент.

Що буде при Зеленському? Тут складніше. Поки що чіткої системної лінії немає, але зверніть увагу: коли спочатку він хотів запросити олігархів на загальну зустріч з бізнесом, Коломойський заперечив, що питання так не вирішуються. І що олігархи — контингент ексклюзивний, а тому і підходи потрібні індивідуальні. Зеленський прислухався.

Судячи з своїх перших заяв і дій, він все-таки спробує практикувати рівну віддаленість. Не знаю, наскільки вийде, адже вже зараз ми бачимо, що деякі олігархи — за різними принципами і формами — з ним все ж близькі. Коломойський має на нього зокрема прямий вихід. Зараз між ними напруженість, і відчувається, що вони ніяк не знайдуть нової тональності. Одна справа була до виборів, і інша — зараз. Це може стати головною проблемою в їх спілкуванні. Але почасти через Андрія Богдана — хоч він досить самостійна фігура, почасти через деяких інших людей — у Коломойського вплив на нову команду все ж є. Думаю, знає Зеленський і Боголюбова.

З Пінчуком підтвердилося те, про що я та інші експерти говорили раніше: вони знайомі із Зеленським, а список і інші форми підтверджують, що має місце і конструктивна взаємодія, і вплив. Виявляє свою конструктивність і Ахметов. І те, що їх зустріч з президентом відбулася, і навіть можливо мала деякий непрямий вплив на рішення Конституційно суду — це теж дуже показово.

Поки що складно сказати, якими будуть відносини з іншими олігархами. Думаю, що Фірташ зі зрозумілих причин буде помалу випадати зі списку, ослаблення ми побачимо навіть за списками. Найімовірніше, в ролі олігарха, або такого собі напіволігарха, потрібно розглядати Сергія Льовочкіна. Він також знайомий із Зеленським, але все ж формально виступає в ролі політика, а не бізнесмена, тому пряме публічне спілкування навряд чи буде.

Якоюсь фішкою Зеленського може стати вплив на інформаційну політику. Поштовх — історія з телеканалом ZIK. І тут вимальовується ще один олігарх — Медведчук. Їхні стосунки, мабуть, будуть досить конфліктні.

Головна відмінність Зеленського в тому, що він все-таки хоче продемонструвати нове ставлення, свою прогресивність. Він не використовує термін «деолігархізація»,оскільки це було б повторенням Порошенка. Так навіщо гратися? Насправді, немає і особливого запиту від суспільства. А тому у Зеленського хочуть перевести це в загальну тему вибудовування відносин з бізнесом.

У тому, що Зеленський говорив раніше — зібрати всіх олігархів і змусити їх скинутися на інтереси країни — є якийсь прагматичний підхід. Хоч це трошки наївно і романтично, а тому повною мірою не спрацює. Зрештою, рано чи пізно виникне запитання, а чому той дає стільки, а цей ось стільки. Повинна бути якась універсальність.

Зеленський шукає — і формат, і форму, і стиль спілкування з олігархами. Він намагається намацати цю політику інтуїтивно — в стилі своїх передвиборних обіцянок. Але за такими начерками ще рано робити висновки.

https://nv.ua/ukr/opinion/zelenskiy-i-oligarhi-shcho-zminitsya-50029302.html