Информационное сопротивление

Проблеми та смисли перезаснування України - Дацюк

Проблеми та смисли перезаснування України - Дацюк

В розробці Суспільного Договору учасники експертної Платформи поділилися на спостерігачів-дослідників та комбат-фіналістів

 
 

Досі ми говорили лише про причини Конституанти та підстави для Суспільного Договору. Але цього не досить, щоб зрозуміти смисл та замисел Суспільного Договору. 

 

У якому розладі виникає Суспільний Договір?

Справа навіть не в тому, що українцям потрібно відновити довіру між собою, довіру до влади та державних інститутів. Це, так би мовити, вихідні підстави. Але для мотивації завжди замало вихідних підстав, бо їх можна ігнорувати дуже довго: не на часі, і все тут. І може бути дуже довго не на часі: адже квазі-Суспільний Договір – олігархічний консенсус – в Україні існує.

Зрештою сьогодні виявилося доволі багато людей в Україні, яких нинішня ситуація олігархічного консенсусу влаштовує. Всі вони прямо чи приховано проти нового Суспільного Договору. Всі вони виказують сумнів та скепсис або навіть дуже активно критикують громадський рух через Суспільний Договір та Конституанту.

Основні аналітичні контраргументи – немає суб'єкту чи немає об'єктивних підстав для Суспільного Договору. Основний спосіб блокування – нав'язування думки, що це політичний проект, який не має відношення до громадської ініціативи. Основні напрямки звинувачення – експерти, які підтримують Суспільний Договір, або не дуже розумні, або потрапили під вплив-маніпуляцію, або продажні.

Попередньо всі контраргументи розбиралися мною вже раніше. А от блокування через політику надзвичайно небезпечне. Суть у тому, що українська політика постійно намагається уникати стратегічного підходу, відтак мова щодо спільного влаштування країни іде лише про види політичної системи та про розподіл владних повноважень. Олігархічні ЗМІ нав'язують порядок денний, який підтримує такий стан речей.

Відтак дрібний масштаб української політики суттєво обмежує можливості Суспільного Договору. Отже розробка та укладання Суспільного Договору має відбутися поза політикою. А це дуже дратує українських політиків, суспільна довіра до яких майже нульова, але на боці більшості з низ олігархи з їх грішми, їх ЗМІ та корумпована ними влада. Зрештою позиція державного діяча, що може займатися політиком, річ дуже рідкісна в Україні, відтак недовіра до такого стану речей дуже висока.

Тому Суспільний Договір доводиться розробляти в ситуації протистояння не лише між суспільством та владою, між суспільством та олігархами, але і між суспільством та більшістю політичних сил, включаючи політичну силу Юлії Тимошенко, які так чи інакше відчувають загрозу для себе: бо до олігархічного консенсусу вони якось призвичаїлися, а Суспільний Договір для них небезпечний, оскільки вони його не можуть повністю контролювати.

З приводу ж звинувачень експертів, які зголосилися розробляти Суспільний Договір, можу сказати так – вважати когось дурнішим, більш схильним до потрапляння під вплив-маніпуляцію та більш продажним це значить не просто лестити собі, це значить виводити розмову за межі дійсно важливого питання – у чому ж смисл Суспільного Договору.

Якщо ви уважно вивчите історію революції Франції чи війни США, за наслідками яких з'явилися Конституція Франції та Конституція США, то побачите, що в цих процесах було багато різних людей – і розумних, і легковажних, і благородних, і корисливих, і самостійних, і під чужим впливом. Але саме масштаб мети – досягти суспільного порозуміння – об'єднав їх. Масштабна спільна мета, яка визнається всіма учасниками суспільного процесу, завжди переважає над індивідуальними мотиваціями.

Перше завдання Суспільного Договору – подолати розбрат, розлад, непорозуміння, недовіру між самими учасниками розробки Суспільного Договору. Якщо їм вдасться досягти порозуміння, то у них буде шанс досягти порозуміння і в цілій країні.

Друге завдання Суспільного Договору – на рівні експертної громадської позиції вийти за межі дрібного масштабу української політики, запропонувати стратегічне бачення змін на рівні послідовних у часі моделей політико-економічного та соціо-культурного влаштування майбутнього України та світу.

Деякі моменти смислу Суспільного Договору

Про деякі моменти Суспільного Договору експертній Платформі вдається поступово домовлятися.

Цілі Суспільного Договору – суспільство самореалізації кожного, співуправління суспільною власністю, суверенітет над майбутнім, екосистемне партнерство.

Суспільний Договір це договір про суверенне майбутнє, описане через ряд послідовних моделей, розробляючи та втілюючи які через послідовні різні Конституції ми домовляємося рухатися. Тобто це надполітичний стратегічний договір.

Головні установки – самовизначення, інновації, інтегральний підхід, інклюзія, експансія інакшого у світ, збереження спадку.

Суспільний Договір має змінити світ, а не лише Україну. Тому його мета також створити зразок політико-економічного та соціо-культурного влаштування України для інших країн світу. За менш масштабне завдання немає смислу братися, бо його перехоплять політики, олігархи, корисливі люди.

Найважливіше, що Суспільний Договір має вийти далеко за межі України. Оскільки в Суспільному Договорі українці змушені будуть виписувати принципово нову модель співжиття, яка не є ані олігархією, ані представницькою демократією, то опір йому складатимуть доволі різні верстви людей: олігархи, корупціонери, а також ті, хто на них працює, агенти західного впливу на позиції традиційної представницької демократії, явні та приховані агенти імперської Росії.

Отже найбільш масштабний смисл Суспільного Договору полягає не стільки у створенні єдності українців, скільки у створенні нового способу співжиття. Замисел Суспільного Договору масштабніший за одну нову Конституцію, бо він буде описувати різні етапи змін (як мінімум, три етапи), кожен з яких буде вимагатиме своєї Конституції. Поки що зміст та межі цих етапів обговорюються експертами.

Проблематизація змісту Суспільного Договору

Що саме ми намагаємося перезаснувати – країну, державу чи республіку?

Країна (народ, нація, громада) – поняття недосконало правове, перезасновувати її можливо лише на рівні пророків та мислителів. Можливо це теж потрібно робити, але це не рівень Суспільного Договору.

Отже перезасновувати потрібно або державу – набір інститутів (вертикальне утворення), або республіку – громадський консенсус (горизонтальне утворення). Якщо ми перезасновуємо державу, то це більше елітарний проект. Якщо ми перезасновуємо республіку то це більше громадський проект.

Причому держава Україна останніх часів здійснила проти української громади безліч злочинів – масові убивства, розкрадання суспільного надбання, численні зради, що призвели до війни, пасивний захист у війні та співпраця з ворогом, здача суверенітету (територіального та конституційного) на користь різних суб'єктів зовнішнього управління, репресії, цензура тощо. А ще безліч моральних злочинів: руйнація правосуддя, маніпуляція у ЗМІ (дебілізація громади), відмова від мислення, стимулювання конфронтації у суспільстві через акцентуацію на дражливих питаннях тощо. Якщо перезасновувати республіку, то питання відповідальності колишніх та нинішніх очільників держави потрібно вирішувати окремо, але обов'язково і невідворотно.

Яку ж республіку ми перезасновуємо? Ще не зустрічав істориків та політологів, які без суперечки могли відповісти на це питання. Добре французам – там було 2 імперії та 5 республік. В Україні Київська Русь як середньовічна монархія, козацька республіка та ще декілька колоніальних форм держави. В XX столітті: УНР (1-а республіка), Гетьманат (українська диктатура), Директорія (2-а республіка), УРСР (радянська 3-я республіка), Незалежна Україна (4-а республіка). Ми намагаємося перезаснувати Україну саме як республіку, отже створити 5-ту республіку.

Яку ми хочемо створити Україну – за європейською моделлю чи за моделлю США? Європейські республіки творилися з абсолютистських держав, які були організовані вертикальним чином, тому там працював гоббсівський вертикальний контракт, де у держави відбиралися права та свободи. США творилися з волелюбних емігрантів, які воювали між собою за різне бачення уявлень про свободу та про власність, тому там працював локківський горизонтальний контракт, де на громадському рівні встановлювалися права та свободи, а на рівень держави передався їх захист.

Отже проблема: чи можливо взагалі в Україні, яка побудована вертикально (нині – олігархічний консенсус), створити модель, яка буде побудована на горизонтальних зв'язках широкої громади (майбутній Суспільний Договір)? Адже у вертикальній системі люди звикли делегувати свої права та свободи на рівень повноважень держави та крупних корпорацій. Чи погодяться вони брати права та свободи на себе, корпоратизувати більшість монопольних функцій держави та перебрати суспільну відповідальність на свої громади, перетворивши державу на набір агрегованих сервісів, вимоги до яких та критерії ефективності чітко формалізовані?

Відтак наступна пов'язана з нею проблема – Суспільний Договір для всіх чи лише для тих, хто погодився його підписати (спроможних до горизонтальних зв'язків)? І що робити з тими, хто не погодиться підписати горизонтальний Суспільний Договір? Вони будуть повільно доєднуватися чи ми погодимося на створення ними руху за архаїчну вертикальну модель, де все зрозуміло і можна ні за що не відповідати?

Наступна проблема – фокусування змісту. Суспільний Договір можна творити з трьох фокусів: 1) суспільний; 2) людина; 3) людство.

На першій же експертній Платформі було вирішено відмовитися від фокусу людства, бо українці це не зрозуміють. Не вірять наші експерти в інтелект українців.

Фокус людини постійно намагається проникнути контрабандою. На це я запропонував простий вихід. Якщо хочете правового мавпування – можна зробити просту річ: написати, що в основу Суспільного Договору кладеться Хартія основних прав Європейського Союзу, і розійтися. Суспільний Договір як інноваційний підхід має сенс, коли він створюється не як правова одна модель, а як стратегічна зміна декількох не лише правових, але політико-економічних та соціо-культурних моделей, де ми намагаємося подолати представницьку демократію за рахунок більш інноваційних форм співжиття.

Окрім того існує також неанропоцентричний індивідний варіант (замість фокусування на людині) – розумний індивід або значно впливаюча на нього сутність, тобто також робот, тварина, природа, предки, нащадки тощо. В такому вигляді це прийнятний фокус.

Третій фокус – суспільний, найбільш домінує на експертній Платформі. З нього, в принципі, можна розгортати індивідний фокус та фокус людства (хоча і обмежено).

Також перші дискусії на експертній Платформі проявили розкол в Україні на суверенників та секундарників. Суверенники вважають, що суверенітет мислення є головним, а відмова від мислення це і є причина колоніального минулого України. Тому потрібно всі питання виясняти від самої суті, рефлексувати періодично та наполегливо, і триматися самостійного мислення просто до фанатизму.

З формальної точки зору самостійне мислення у комунікації перебиває інших і себе дозволяє перебивати, бо лише так в комунікації постають виклики, якими живиться самостійне мислення. Несамостійне мислення, так чи інакше, не дозволяє себе в комунікації перебивати, а говорити воно може набагато довше, ніж самостійне мислення.

Секундарників легко впізнати по гаслу "Не треба винаходити велосипед". Вони постійно намагаються замість самостійного мислення контрабандою протягнути чи "права людини", чи "націю", чи ще які-небудь дуже привабливі скляні буси. І спроби їх урезонити не допомагають надовго. Хотіли сформулювати "цивілізаційну мету" України, потім навіть "суспільну мету" України пропонували, а вийшла все одно "національна мета" України.

Тільки десь стається збій самостійного мислення, секундарники одразу ж дістають свої скляні буси. Але збій самостійного мислення не є причиною відмови від нього, бо мислення посилюється через свою зупинку щодо проблем та їх вирішення. Але доводити це постійно дуже важко, бо над усіма секундарниками висить цей їх велосипед, який колись винайшли.

Чорт вас забери з цим велосипедом! Ну зробіть хто-небудь дослідження – як змінився велосипед за останні 40 років. Я так точно підлітком їздив на абсолютно інакшому велосипеді. На нинішніх високотехнологічних велосипедах я навіть не знаю, як їздити. Це сталося лише тому, що велосипеди продовжували винаходити і перевинаходити. Перестаньте говорити про цей чортовий велосипед і спробуйте мислити самостійно!

Як наслідок цієї проблеми відбувається пробуксовка роботи експертної Платформи. Адже є три різних підходи – 1) концептуальний; 2) субконцептуальний; 3) еклектичний.

Субконцептуальний підхід – це підхід секударників, коли намагаються прямо запропонувати або контрабандою проштовхнути різні концепції, які вже спрацювали, але власне і привели людство до кризи ("права людини", "нація", "представницька демократія", "держава як монополіст інфраструктурних послуг" тощо).

Концептуальний підхід – це підхід інноваційних концептів, у яких є шанс та перспектива щось змінити: "самовизначення", "співуправління", "спільне розпорядження суспільним надбанням", "екосистемне партнерство", "суверенітет над власним майбутнім", "масова співпраця".

Еклектичний підхід – це спроба поєднати різні уявлення і дійти суті не шляхом концептуального консенсусу (відсутність принципових розбіжностей), а шляхом змістовного компромісу. Якщо для концептуального підходу може бути задіяна Концептуальна група, то для еклектичного підходу може бути задіяна Редакційна група, яка просто редагує еклектичні змістовні компроміси, досягнуті на засіданні експертної Платформи. Еклектичний підхід експертної Платформи – це бич Божий для дискусії.

Зрештою в розробці Суспільного Договору учасники експертної Платформи поділилися на спостерігачів-дослідників та комбат-фіналістів.

Комбат-фіналісти вважають, що це остання битва (Армагеддон для України), і якщо ми не розробимо Суспільний Договір, то Україна зруйнується, бо олігархічний консенсус не має меж свого апетиту і доведе країну до повного руйнування.

Спостерігачі-дослідники вважають, що можна зробити Суспільний Договір, але якщо не вдасться зараз, то вдасться пізніше. Тобто вони вважають, що якщо програти останню битву, то буде інша остання битва і так ще багато разів.

І звичайно ж, я комбат-фіналіст.

 

facebook twitter g+

 

 

 

 

Наши страницы

Facebook page Twitter page Google+ page

Login Form

ПОМОЩЬ ПРОЕКТУ!

ДОРОГИЕ ДРУЗЬЯ!
Вы можете оказать финансовую помощь нашему проекту на развитие и поддержку, перечислив денежные средства с банковской карты через LIQPAY:
Спасибо! Мы Вам очень признательны!