Якщо ж ми з Вами проаналізуємо історіографію політичних систем в Україні, що мали на меті прийти до влади та на початку свого правління, то вони всі починали із благородних цілей, а більша частина з них закінчували замаскованим авторитаризмом під демократію, переслідуючи власні інтереси. Функцію «маскування» виконували їх «кишенькові» соціальні інститути державного рівня. Державна влада у нашій державі має тенденцію застосовуватись у боротьбі за політичну владу «тепер і на майбутнє» в досягненні ще більших особистих привілеїв.

Якщо ж розібрати історію каденцій окремих наших екс-президентів, то вони більше нагадують своєю діяльністю таких собі «підпільних рєшал»-самодержавців, що за допомогою фахівців у сфері соціально-психологічного впливу та інформаційного простору досить вдало маскувалися під гарантів демократичної держави. Не всі це бачили у процесі їхнього правління, а певна частина електорату не бачить цього і зараз. У процесі свого терміну повноважень пропрезидентські сили «різних кольорів» старалися зосередити у своїх руках достатньо влади, щоб не тільки бути беззаперечними політичними лідерами, але й стати одними із багатіших громадян.

Наша країна не перетворилася за роки незалежності у «придаток» імперської Росії з трьох основних причин:

• територіально ми знаходимося «в притул» до Європи і про «смак кращого життя» не тільки чуємо, але й бачимо частіше, ніж росіяни;
• ми живемо у вік біфуркацій, у вік прогресивних постійних змін, що постійно спрямовують суспільство у досягненні «кращого і ще кращого». Крім того, світовий інформаційний простір дозволяє оцінити ситуацію на державному рівні з різних сторін, але це роблять тільки ті, хто хоче це зробити, а не змиритися із заготовками, що нам підсовують корумповані системи на різних рівнях владних структур. Саме тому, корумповані політики не можуть діяти за схемою політиків-корупціонерів ХХ ст – якщо втримати владу стане неможливо, то можна спокійно емігрувати й вести у вигнанні розкішне життя. Сьогодні з будь-якої демократичної країни можуть депортувати, а в таких країнах як Росія – можна втратити все або більшість. Тому політики-корупціонери стараються з усіх сил не втратити важелі влади, або, у випадку програшу на виборах, «домовитися» з новою владою за відповідні «відкати» про «недоторканість своєї персони» та старатися прорватися «під купол» на наступних виборах…)));
• у нашій країні є декілька олігархічних кланів, які ведуть між собою приховану безперервну гібридну війну за вплив на державну владу, ховаючи її в обгортці «здорової конкуренції». При цьому, використовуючи підкуп, шантаж, погрози політичних еліт (цей вплив постійно передається з рук в руки між олігархічними угрупуваннями). Між ними явно, що існують певні домовленості, щоб утримати важелі впливу на владні структури, не дивлячись хто з них «у корита», які вони не порушують за всю незалежність країни. Це їм дає можливість утримувати на плаву олігархічно-корумповану систему влади у країні. Але великий плюс у тому, що це унеможливлює захоплення влади однією силою, що може призвести до перетворення нашої країни на провінцію РФ.

Зараз ми бачимо благородні цілі президента та «Слуги народу», бачимо поки що тільки «картинки» ефективної роботи, але чи побачимо ми реальну роботу чи «картинки» залишаться «картинками»… Є уже й погані симптоми в політичній етиці політиків (Бужанський і Дубінський) – такі випади з боку окремих політиків піднімає рейтинг їм як блогерів і «топить» рейтинг партії та президента… Політичні сили «старого загартування» можна не обговорювати – вони нас можуть привести тільки в минуле, але з гіршими умовами для нас.

Щоб побороти корупційну систему в нашій країні, то не потрібно змінювати природу політиків, а потрібно змінювати природу суспільства. Нинішнє зібрання «під куполом» нам через певний час продемонструє – змінилося наше суспільство чи залишилося на тому ж самому рівні…)))

Штайман Ізя Абрамович