Уявіть собі, що дехто підходить до вас на вулиці і каже:- Слухай. Тут такі справи. Коротше, з цього дня я буду вирішувати чи будеш ти жити. До того ж, я вирішуватиме – з ким саме ти будеш ворогувати і за що саме вмирати.
Ще у мене є приятель. Він забиратиме декілька десятків відсотків твого доходу і розмежовувати їх так, як вважатиме за потрібне.
У нас є третій приятель. Він навчатиме твоїх дітей, що є добрим, а що – поганим. Чотвертий наш приятель, буде вас лікувати. Та перевіряти, як само ви піклуєтесь про власне здоров'я.
Подивіться ліворуч. Ось ще декілька наших приятелів, ті, що з сонливим виразом обличчя.
Вони уважно дивитимуться, чи точно і дисципліновано ти та твої рідні виконуватимуть наші приписи і чи своєчасно віддаєте гроші.
Уявляєте собі таку ситуацію?
Насправді, її можна уявити.
По-перше, так постійно відбувається з дітьми. Років до 12-ти.
По-друге, дорослі також можуть знаходитись у такій ситуації, за умови, що ті, хто до них звертаються, набагато, виключно, на декілька рівнів краще за них – у сенсі знання життя, вміння жити та, насамперед, моральних якостей.
У цьому зв'язку виникає низка проблем:
- ми (на практиці) довіряємо уряду речі, яких не довіряємо, навіть, найближчим нам людям, а часто-густо – самим собі: питання наших грошей, здоров'я, навчання, життя, смерті, друзів та ворогів, добробуту ближніх;
- члени уряду, як би так пом'якше сказати, зовсім не є особами, що вражають нас власними видатними особистими, професійними та людськими якостями і викликають бажання довірити їм вищеописані речі, або хоча б порадитися з ними щодо них.
Зазвичай, навпаки – викликають бажання ніколи не сідати з ними за один стіл.
- насправді, як людей, ми їх зовсім не знаємо. І бачимо замість них телекартинки, і саме телекартинкам, які невідомо хто і як створив (або біллбордам) довіряємо власні життя та гідність, майбутнє наших дітей і онуків, час та гроші.
- Ну як? Подобається вам система, в якій ми живемо?..
Саме такий стан справ ми підтримуємо зо всіх наших сил нашими мізками.
Цей стан називається «state».
Якщо ми не повні ідіоти, після цього, то хто ми?..
Джерело:Олексій Арестович