Информационное сопротивление

“В італійський політиці багато корупції” – це припущення, котре новинні ЗМІ повторюють майже як мантру, стало поширеним переконанням в італійському суспільстві. Особливо в останні кілька років кожен політичний вибір супроводжувався підозрою у підкупі чи інших незаконних діях. У дослідженні, що було опубліковане у  “Problemi dell’Informazione 2/2017”, ми намагаємося перевірити чи нинішнє сприйняття поняття “корупція” (принаймні частково) спричинене тим, як медіа висвітлюють це явище.

Звісно, буде хибним сказати, що корупція – це надумана проблема, створена самими медіа. Справді, багато наукових досліджень, звітів та індексів підтверджують, що Італію через високий рівень корупції можна вважати винятком серед демократичних країн. Однак, є структурні особливості “італійської медіасистеми”, що можуть спричиняти певні викривлення у висвітленні журналістами цього явища. Ми, зокрема, маємо на увазі суперечливість між комерційними потребами, які накладає конкуренція на медіаринку, та політичними впливами, що можуть позначатися на роботі журналістів під час розслідувань та висвітлення корупційних дій.

Коли журналісти говорять про корупцію, то апелюють до найгірших інстинктів італійських читачів, посилюючи (а інколи і створюючи) антагонізм між “корумпованим політиком” та “чесним громадянином”, а також поширюючи скепсис та недовіру до правлячого класу. Іншими словами, журналістське висвітлення корупції часто відображає так званий “злочинний популізм” (penal populism) – інструменталізацію злочину, часто натхненну політичними причинами з метою поширити соціальний  страх, не виправданий реальними  масштабами явища.

В минулому поняття “злочинного популізму” застосовувати до кількох тем – убивств, мікро-злочинності та імміграції, де виняткові та цікаві події можуть потягнути за собою хвилю висвітлення подібних подій. Хоч і самі події не стали траплятися частіше, відбувається підбурення необґрунтованих соціальних страхів.  Своїм дослідженням ми намагалися продемонструвати, що в Італії термін “злочинний  популізм” можна застосувати і до теми корупції.  Коли новинні медіа збирають  величезну кількість корупційних скандалів і коли вони масово показують  їх, загальне сприйняття корупції може мінятися. Якщо ЗМІ сильно фокусуються на корупційних скандалах, навіть якщо реальних корупційних подій недостатньо, це може призвести до упереджень у конструюванні уявлень про масштаби корупції у суспільстві.

Ми аналізували чотири італійські газети (Corriere della Sera, La Repubblica, Il Giornale та il Sole 24 Ore) і хотіли з’ясувати, як вони висвітлювали тему корупції в період 2004-2015 років. Зокрема, ми визначили три параметри, що можуть вказувати на наявність “злочинного популізму”: дестатистикалізація (destatisticalizaation), гламуризація та політизація протидії корупції.

Перший з них означає тип сторітелінгу, що не зважає на актуальні статистичні дані та будь-які конкретні відсилки до реальної логіки явища. Термін “дестатистикалізація” описує соціальну проблему в напруженні, навіть  якщо на практиці це явище не погіршується. Ми  в тривалій перспективі порівнювали тренди медійного висвітлення та дані про звинувачення в корупції від Istat. Ми помітили, що між репрезентацією та кількістю обвинувачень немає зв’язку. Зокрема, ми спостерігали деякі часові проміжки, коли кількість звинувачень знижувалася, в той час як кількість новин про корупцію зростала. Це, зокрема, стосується періоду з 2009 до 2011 року, коли спостерігалося сильне зростання кількості статей про корупцію (з 2391 текстів у 2004 р. до 6780 – у 2010 р.) без будь-якого зв’язку з відповідним зростання  корупційних злочинів.

Ці тренди демонструють, що на журналістів не впливає реальний рівень корупції і вони не висвітлюють кожен випадок збалансовано. Вони шукають великі й помітні політичні скандали, перебільшуючи та роблячи їх захопливими. Саме цю характеристику ми мали на увазі під “гламуризацією” – другою запропонованою нами ознакою. В ситуації медійного перенасичення, коли газетам треба змагатися за ширшу аудиторію, корупційні новини мають шокувати читачів, викликати обурення й інколи розважати з метою привернути увагу.

Іншими словами, журналісти мають призвичаюватися до скандального висвітлення, в якому драматизація перевершує факти. З цієї причини, корупційні події стають історіями, які легко написати і зрозуміти, і які швидко приваблюють публіку, але в той же час вони  перетворюють це явище в банальність.

Корупційні історії стають моральною драмою з реальними сюжетами, з героями, наприклад поліцією та магістратами, які працюють, щоб виявити незаконну дію, і злочинцями, яких треба викрити і покарати. У більшості випадків злочинцями є політики: за результатами контерт-аналізу ми помітили, що у 49,4% статей протагоністом в історії був політик, і 13,2% статей фокусувалися на бізнесменах чи банкірах.

Такий тип сторітелінгу фокусується на політиках, тому що читачі їх знають краще. Але це призводить до поширення недовіри щодо політичного класу загалом і до толерування популістської риторики.

Більше того, незадоволення, продуковане газетами – неодностайне.  Наше дослідження показало, що журналістське висвітлення корупції відображає заангажованість (partisanship) італійської медіаcистеми.  Наприклад, у 2009-2011 роках, коли стали відомі корупційні випадки за участі Берлусконі та коаліції правого крила, провідна газета лівого спрямування “La Repubblica” випустила більшу кількість статей (6215 текстів у La Repubblica,  4467 – у  Il Corriere della Sera, 2972 – у Il Giornale та 2781 у Il Sole 24 Ore).

Ми бачимо відмінності не лише в кількості статей, але також у їхній тональності. З цієї причини ми використовуємо концепт “політизації протидії корупції”, тобто поляризації точок зору та цінностей щодо судових розслідувань. Іншими словами, газети тяжіють до того, що пояснюють корупційні кейси  чи юридичні розслідування злочинів,  базуючись на політичній  репутації   засуджених. Політичний вплив на активності ньюзрумів досі помітний в Італії. Політичні фракції розглядають прихильні їм газети як важливих  союзників в інструменталізації корупційного  кейсу, бо вони можуть висвітлювати  певні скандали з метою зашкодити ворогам  чи політичним противникам.

Якщо підсумувати, то зростання чи зменшення кількості корупційних статей не завжди відповідає тренду можливих злочинів. Італійські медіа висвітлюють явище дуже епізодично: на це впливає наявність окремих кейсів, що привертають увагу людей. Якщо газети публікують величезну кількість  статей день за днем, читачам може здаватися, що корупція посилюється, навіть якщо кількість корупційних злочинів про це не свідчить. Крім того, в гірший бік змінюється сприйняття всього політичного класу.

Популістська риторика про корупцію підважує роль журналістики як “сторожового пса” і її здатність приборкувати корупцію. Цьому є кілька причин. По-перше, така риторика фокусує увагу лише на частині явища, а саме: політичній корупції, недооцінюючи інші перспективи. По-друге, повторювані звинувачення політиків можуть змінитися недовірою до правлячого класу і скептицизмом, що відбиває бажання бути залученим до суспільного життя.

Стаття вперше з’явилася на італійській версії EJO

Фото: NOMA BAR – Globo News, Brazil – Corrupcao / Vimeo

https://ua.ejo-online.eu/3944/media-i-politika/yak-italiiski-media-vysvitliuut-koruptsiu

 

facebook twitter g+

 

 

 

 

Наши страницы

Facebook page Twitter page Google+ page

Login Form

ПОМОЩЬ ПРОЕКТУ!

ДОРОГИЕ ДРУЗЬЯ!
Вы можете оказать финансовую помощь нашему проекту на развитие и поддержку, перечислив денежные средства с банковской карты через LIQPAY:
Спасибо! Мы Вам очень признательны!