Информационное сопротивление

REUTERS

Сьогодні війна триває не лише на військовому, але й на інформаційному фронті. Та Україна, наразі, саме цю битву програє. Причому, не тільки через те, що в країні досі не існує загального зрозумілого вектору інформполітики, а і тому, що дехто з політиків іноді більше шкодить, ніж допомагає.


Верховна Рада останнім часом серйозно взялась відкоригувати український медіа простір від засилля російської пропаганди. Наприклад, 3 лютого народні депутати ухвалили закон про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного телерадіопростору України. Законом, зокрема встановлюються загальні критерії для визначення аудіовізуальної продукції, що шкодить національній безпеці України, а саме – прославляє збройні формування держави-окупанта; забороняється публічне використання такої продукції та визначаються санкції до суб’єктів господарювання, які ігноруватимуть таку заборону. Документ містить також положення, відповідно до якого на юридичних осіб – суб’єктів господарювання покладається відповідальність за неправомірне розповсюдження і демонстрування аудіовізуальних творів та встановлюється розмір адміністративно-господарського штрафу за кожен випадок такого розповсюдження або демонстрування.

Втім, слід зазначити, що документ досі не підписаний спікером парламенту. І причина не у «канікулах» Верховної Ради, а у тому, що цьому шкодять деякі депутати. «Одразу після голосування закону, два народних депутати з «Опозиційного блоку», - Бойко і Папієв, - подали скаргу з проханням не підписувати цей законопроект, зареєстрували постанову про його скасування. Голова Верховної Ради Володимир Гройсман все одно мав би підписати цей закон, але він попросив регламентний комітет розібратися з цим питанням. І направив цей проект постанови у регламентний комітет. Тепер регламентний комітет повинен зібратися і вирішити, або вони відхиляють цю постанову, або вони її виносять в зал. Якщо зал за неї не голосує, то закон вступає в силу», - відзначив один із авторів законопроекту, народний депутат від «Народного фронту» Микола Княжицький.

Фото УНІАН

На його думку, постанову про скасування цього закону невипадково подали представники «Опозиційного блоку» Бойко і Папієв. «Я думаю, що вони представляють інтерес величезного промосковського лобі в українському ефірі, і які роблять все для того, щоб російська пропаганда в українському ефірі продовжувалася», - пояснив він.

Дійсно, деякі законодавчі ініціативи народних обранців зовсім не допомагають у боротьбі з агресором. До таких, наприклад, можна віднести законопроект №2111 авторства члена парламентського комітету з питань аграрної політики та земельних відносин, народного депутата Василя Петьовки. Зокрема, документом пропонується зобов’язати блогерів (власників сайту або сторінки сайту в Інтернеті) оприлюднити свої прізвище та ініціали, адреса для направлення йому юридично значимих повідомлень, бо, мовляв, при розміщенні інформації на сайті/сторінці не допускається поширення завідомо недостовірної інформації під виглядом достовірних повідомлень, поширення інформації з метою зганьбити громадянина або окремі категорії громадян «за ознаками статі, віку, расової чи національної приналежності, мови, ставлення до релігії, професії, місця проживання і роботи, а також у зв'язку з їхніми політичними переконаннями». Автор законопроекту переконаний, що такі зміни розроблені з метою «забезпечення захисту суспільства від шкоди за неповноту, невчасність та невірогідність інформації».

Неоднозначна реакція інтернет-спільноти на такі ініціативи вже змусила пана Петьовку зробити заяву про відкликання документу з розгляду Верховної Ради. «Якщо юристи, експерти, журналісти вбачають в цьому законопроекті загрозу для свободи слова, значить він не повинен потрапити до сесійної зали і стати законом. Цей документ буде відкликано мною з Верховної Ради», - сказав він.

Депутат зауважив, що не ставив собі за мету «боротися з блогерами», бо законопроект стосувався  тільки «фейкових блогерів» та «ботів Кремля», а країні зараз конче потрібно розробити механізм боротьби з дезінформацією…

Загалом, у дискусіях щодо необхідності боротьби з дезінформацією і за пошуком вірних визначень «інформаційної війни» чи «інформаційного воїна», прописаних у законодавстві, за звинуваченнями журналістів у тому, за що повинні бути відповідальні прес-служби, українські політики втрачають час, який би мали витратити саме на боротьбу. «Ворог» же, у свою чергу, цього часу не гає. Особливо, на окупованих територіях і у зоні АТО. Недарма одними з перших об’єктів, які були захоплені бойовиками на Сході, були місцеві телевежі.

Більше брехні – більше паніки

«Кіборг» Андрій із Добровольчого українського корпусу зазначає: «В Пісках ми приймаємо 5 місцевих каналів, і жодного українського. Навіть радіо українського немає. Після півгодинного перегляду одного з телеканалів, ми звертаємось жартома один до одного «ну що, фашисти, навіщо ви це зробили?». Сигнал українського телебачення і радіо відсутній у Дебальцевому (з якого довелось відступити), Орловці, Попасній, Павлівці…

REUTERS

«Коли я була у Луганську, заради цікавості вмикала «Луганськ-24» - новий ЛНРівський телеканал, а найбільш розповсюджений там - «LifeNews». То ж, чого тільки не наслухалась! І про «бандерівців», і про «розіп’ятих немовлят»… Наприклад, у січні з телеекранів мешканцям розповідали про те, що на Майдані викликали «дух Бандери», щоб він навів лад, про те, що вибухнула Запорізька АЕС, і що радіація перевищує будь-які норми… І, найстрашніше для мене те, що люди цьому вірять!», - обурюється студентка Любов Плужник, яка навчається в одному з столичних університетів.

За словами дівчини, найбільше дратує, коли нав’язаними штампами починають говорити родичі. Більш того, близькі не просто розповідали почуте, а і доводили, що, мовляв, «у Києві дуже погано, там фашисти». «І кожен раз повторювали: «По украинским каналам такого ведь не говорят». Втім, в багатьох людей у Луганську зараз немає українських каналів. Та вони не дуже й хочуть їх дивитись - мізки вже «промиті», - вважає студентка.

Медіапродукти, що формують громадську думку, дійсно є серйозним важелем впливу. Прокремлівські ЗМІ, працюючи на картинку, так перекручують факти, що люди у здоровому глузді починають вірити в нісенітниці. В результаті, у мешканців сходу – «каша в голові»: хтось усі обстріли «валить» на Нацгвардію, хтось обурюється, не розуміючи, від кого їх захищає українська армія, хтось також не розуміє, за кого і за що воюють «ополченці»… Тим часом, російська пропаганда, навіюючи паніку на жителів східних областей України, продовжує систематично вкидати свої повідомлення, у яких суцільні «бандерівці» і «київська хунта».

REUTERS

Ольга Іщенко, виїхавши із Донецька, розповідає: «Пригадую, як почались обстріли, а ми із сім’єю боялись тікати на Житомирщину, мою рідну землю. У Донецьку нас залякували «фашистами» і «Правим сектором». А родичі довго мене переконували, що загрози тут немає. Тепер я розумію, що «фашисти» і «карателі» – це були грубо нав’язані нам, мешканцям Сходу, поняття».

Задати темп в інформаційній війні

Зважаючи на це, навряд чи хтось заперечить, що на територіях Донецької та Луганської областей конче необхідна інформаційна продукція, де публікуватимуться правдиві новини та пам’ятки жителям. Однак деякі кроки у цьому напрямку роблять, хіба що, активісти-волонтери і журналісти. Так, кореспондент ТСН Сергій Гальченко самотужки видав газету «За Донбасс» для мешканців зони АТО. На перших шпальтах – необхідні практичні дані, інше контент-наповнення – компіляція із матеріалів українських ЗМІ, відомості про настрої українців та оцінку війни з-за кордону. Для створення газети журналістові знадобилося лише два дні. Сергій Гальченко зазначив: «Тисяча екземплярів, звичайно, мало що змінять в інформаційній війні, але можуть задати темп».

З такою думкою погоджується і волонтер ініціативи «Восток SOS» Ольга Івкіна. «Пам’ятки, листівки в зоні АТО просто необхідні. Чим більше інформаційної продукції, тим краще. Наразі таких медіапродуктів не вистачає. Найважливіше – надавати людям інформацію про те, як і де зараз ідуть активні бої, а також інформацію для їх безпеки. Важливо, щоб вони знали, що можна евакуюватися і як, за якими державними і волонтерськими телефонами можна звертатися».

У свою чергу, директор соціологічної служби Центру Разумкова Андрій Биченко зазначає, що прокремлівська пропаганда, звичайно, впливає на громадську думку пересічних українців, але досить не критично. «Тому що, скажімо, один із об'єктів серйозної пропаганди – це культивування недовіри до української влади. Але наші дані показують, що, зокрема, до президента рівень довіри перевищує рівень недовіри. І це не тільки для теперішніх реалій, а й останніх 15 років – дуже непоганий показник. Тобто, якийсь вплив негативний, звичайно, є, але не можна назвати його критичним. Саме за силою, не за впливом. Вплив негативний, але не дуже сильний», - розповів він.

Правда, дослідження соціологи можуть проводити лише на території, яка контролюється українськими військами…

Закордонний інформаційний фронт

Не менш важливим у протистоянні в інформаційній війні є формування проукраїнських настроїв за кордоном, вважає голова Християнського товариства українців в Італії, координатор Оргкомітету Євромайдан-Рим Олесь Городецький. «Російська пропаганда дуже сильно працює в Італії. Яким чином? Найперше – через кореспондентів італійських провідних видань таких як «Corrire della Sera» та «La Repubblica» в Москві. Вони дуже часто подають ситуацію на Донбасі через призму російських ЗМІ», - розповів він.

Другим фактором, на його думку, є дружба Путіна і Берлусконі: «Телеканали групи «Медіасет», які підконтрольні Берлусконі, висвітлюють ситуацію досить часто тенденційно, з проросійських позицій. А іще одним каналом проросійської пропаганди є італійські політики. Це, в основному, політичні партії, які мають антиамериканські і антиєвропейські тенденції і бачать в Путіні противагу США і ЄС».

Такою, наприклад, є популістська партія «5 зірок», яку очолює італійський комік Беппе Грілло. Представники української діаспори в Італії зазначають, що депутати цієї партії роблять абсурдні заяви на кшталт: «українські солдати їдять мирних цивільних» та інше. Крім того, з тезами про необхідність дружби з Росією часто виступають депутати партії Берлусконі «Вперед, Італіє!». Економічні основи необхідності дружити з Путіним висловлюють представники партії «Північна Ліга», які мають радикально антиєвропейські, праві погляди. Більше того, ця партія часто пропагує сепаратизм в самій Італії. «І на останньому, маргінальному місці, є крайньо праві і крайньо ліві, котрі є антагоністами в інших питаннях, але союзниками в любові до Путіна», - розповів Олесь Городецький.

REUTERS

На його думку, через усі ці фактори надзвичайно важливою є роль українських громад за кордоном. Наприклад, коли російський телеканал «Россия 24» знімав постановочний сюжет під назвою «В Венеции обратили внимание на геноцид на Юго-востоке Украины», місцеві українці зафіксували, що сюжет був награним і «масовка» працювала на Росію. Крім того, в італійських містах українці проводять маніфестації, дають інтерв’ю, розповідають правду про Україну особисто. «І їм вірять, бо вони – представники країни, де відбуваються події… Нещодавно в Італії вийшов короткометражний фільм «Жінки на фронті» («Donne Al Fronte») про боротьбу римської команди проти російської агресії. У фільмі проти війни виступають матері, сини яких воюють на фронті, в Україні. Хоча, треба віддати належне Посольству України в Італії. Останнім часом є досить швидка і адекватна реакція на антиукраїнські випадки як окремих політиків, так і деяких чиновників», - зауважив координатор Оргкомітету Євромайдан-Рим.

Представники української діаспори вважають, що саме такі злагоджені дії дозволяють Україні перемагати у локальних інформаційних боях. Втім, протидіяти інформаційній агресії потрібно комплексно, оскільки для того, щоб виграти військове протистояння, необхідною є інформаційна зброя.

Вікторія Кондрацька
Детальніше читайте на УНІАН:http://www.unian.ua/politics/1046536-informatsiyna-viyna-ukrajini-sche-daleko-do-peremog.html

facebook twitter g+

 

 

 

 

Наши страницы

Facebook page Twitter page 

Login Form