Информационное сопротивление
Олег Тягнибок: «Влада кричить «не розхитуйте наш човен!» Бо крадені гроші за борт випадають!»
Що насправді сьогодні відбувається довкола питання блокади ОРДЛО? Як чинити із тими мешканцями окупованих територій, котрі кликали агресора на нашу землю? Як мало б виглядати справжнє рівноправне партнерство між МВФ та суверенною Україною? Чи правильно, що на найвищих державних посадах нині чимало неукраїнців? Навіщо націоналісти об’єднуються і у чому полягає їх «таємний план»?
Відповіді на ці та багато інших ключових запитань, які нині гостро стоять перед країною та українським суспільством - у розмові з головою Всеукраїнського Об’єднання «Свобода» Олегом Тягнибоком.
Одна з основних нині тем – силовий розгін редуту блокадників на станції «Кривий Торець». Що змусило владу вдатися до такого сценарію?
Жадоба наживи. Ми маємо усвідомити — це влада бариг, для якої бізнес — понад усе, і байдуже, що він на крові. Ну не можна воювати з якоюсь країною і одночасно вести з нею торгівлю. Бо це є повний абсурд. Ніде у світі такого немає. Чому влада так чинить? Бо олігархи, як от Ахметов, мають підприємства як на території України, так і на території Російської Федерації, а також на територіях окупованої частини Донбасу. Вони зацікавлені, щоб ці підприємства давали їм прибуток. Контролюючи цю владу, вони вимагають, аби вона відпрацьовувала їхню лояльність і їхнє фінансування. Відповідно, влада починає розказувати нам байки про те, що за лінією фронту знаходяться також наші громадяни, яких також потрібно годувати, допомагати, платити їм соціальні виплати, їх треба забезпечувати роботою, їм треба давати зарплату… Бо інакше, бачте, вони можуть взяти зброю і воювати проти нас. Вони що нас, українців, за дурнів тримають? Бо насправді, якщо є лояльні громадяни України на окупованих територіях, то вони повинні діяти там як партизани. Вони повинні все робити для того, щоби пришвидшувати перемогу України над окупантом і над загарбником. Вони можуть надавати необхідну інформацію. Вони можуть бунтувати там. І ті ж шахтарі, якщо вже на те пішло, повинні не брати зброю і воювати проти України, а боротися проти їхньої терористичної маріонеткової влади так званих ДНР і ЛНР, Кремля і Москви. Проти тих, хто, власне, і забирає у них мир і майбутнє. Тобто, ці лояльні громадяни повинні все робити для того, щоб українська перемога була якнайшвидшою, щоб Україна якнайшвидше повернула свої території. Бо якщо вони ладні зрадити Батьківщину і підняти зброю на своїх співвітчизників, то які вони в біса лояльні громадяни? Навіщо вони нам здалися і чому ми повинні з ними цяцькатися?
Як захистити блокадників? Хто б це мав зробити?
Верховна Рада. Вона повинна прийняти закон про заборону торгівлі з окупованими територіями України. У «Кривому Торці» під час розгону затримали п’ятьох свободівців. Людей, які пройшли Революцію і війну. Затримали за те, що вони, разом з побратимами по блокаді, не давали цим баригам робити гендель на крові. У мене є питання до Парламенту, особливо до представників так званої «демократичної опозиції», яка так гарно піарилася на цій блокаді. Чому досі не ухвалено закон «Про заборону торгівлі з тимчасово окупованими територіями України?» Якщо за три роки вам, маючи на початках конституційну більшість, забракло часу, волі чи бажання напрацювати свій законопроект — підтримайте свободівський №2066а авторства Юрія Левченка. Його під сукном влада ховає ще з 2015 року.
Мине час і Україні вдасться повернути під свій контроль нині окуповані території. Якими, на вашу думку, мають бути подальші кроки? Хто має дати кошти на відбудову інфраструктури Донбасу?
Платити має держава-окупант. Зараз дуже піарно розповідає наша влада про неймовірний успіх: бачте, Україна подала у міжнародний суд на Росію! Це дуже добре, що подали. Але насправді такі судові процеси повинні були іти вже протягом 3-х останніх років. І не один. Так, не треба перебільшувати значимість такого судового процесу. Бо навіть якщо рішення суду буде не в інтересах Москви і Кремля, вони його виконувати просто не будуть, або будуть виконувати частково.
Але наше протистояння з Москвою – це не лише повернення тимчасово окупованих територій. Ми заспокоїмося тільки тоді, коли велика московська імперія територіально розпадеться на багато інших держав. Тільки коли це станеться, москалі будуть виконувати міжнародні зобов’язання, бо інакше вони будуть протиставлені всьому світу і просто не виживуть. І отоді ми змусимо виплатити всі компенсації не тільки за окупацію Криму і Донбасу, але й ще за всю ту шкоду, яку нанесла Москва, Кремль протягом 100 років окупації України. Це є перше джерело, яке піде на відбудову інфраструктури нашої території.
Звісно, що не треба нехтувати допомогою світу. Світ повинен розуміти, що Україна є буфер, Україна є щит. І світ має допомагати Україні. Я не кажу, може він це чи не може. Він зобов’язаний допомагати Україні. Навіть виходячи із того, що Україна все-таки погоджувалася на світові і міжнародні правила, підписуючи той самий міжнародний Будапештський меморандум, згідно з яким ми втратили право бути ядерною державою. Відповідно, мали б ми кнопочку ядерну, то навряд чи Москва, чи будь-хто наважився би претендувати на наші українські території.
Треба розраховувати на свої власні сили. Звичайно, що і своїми власними ресурсами доведеться так само жертвувати для того, щоб відбудовувати оцю знищену інфраструктуру. Але, ще раз хочу наголосити, у першу чергу, це має впасти на плечі окупанта, одвічного ворога – Москви.
А що робити з людьми, які свого часу кричали «Путін, пріді»?
Якщо йдеться про громадян України на території ОРДЛО, котрі спалювали свої українські паспорти, то вони однозначно повинні бути позбавлені українського громадянства. І «Свобода» на цьому наголошувала із самого початку. Не може держава собі дозволити такої розкоші - залишати у себе нелояльних громадян. Зрештою, не ми це придумали.
Беріть приклад із країн Балтії. Скажімо, така країна як Латвія, де після розвалу Радянського Союзу кількісний склад населення нараховував понад 50% етнічних росіян. Вона зуміла виставити такі умови для отримання громадянства! Це не тільки знання мови, не тільки знання Конституції. Це не тільки орієнтування в історії цієї держави, але це і лояльність до політики цієї країни. Вони дуже швидко навели порядок. І ті, хто хотіли жити у тій країні, відповідно розуміли, що вони можуть жити там лише за правилами цієї країни. А ті, хто хотіли поводити себе деструктивно… Та які питання: «чемодан-вокзал-Росія»! Відповідь давним-давно є і ніхто нікого не тримає. Подобається тобі з російським громадянством у тому москальському болоті порпатися – та проблем немає жодних! Їдь собі туди і матимеш «щастя». Хочеш жити в Україні? Прошу дуже: живи за нашими законами, живи за нашими правилами, живи за нашими традиціями, які будуть встановлювати українці.
Як ви, до речі, ставитеся до запровадження інституту відповідального громадянства, коли люди, які не склали тест на лояльність державі, просто не матимуть виборчих прав?
Я однозначно позитивно ставлюся до того, що бути громадянином держави, зокрема громадянином України – це почесне право. Для дитини, якій виповнюється 16 років і яка отримує паспорт громадянина України, це має бути великим святом. Такі речі потрібно культивувати. Якщо хтось, хто хоче отримати українське громадянство з іноземців, є лояльним до України і симпатизує Україні, то ми тільки «за». Звісно, що ця людина повинна знати зміст Конституції нашої держави. Ця людина повинна знати наші закони. Ця людина повинна знати нашу українську історію, ну і, зрозуміло, українську мову – державну мову. І тоді вона може отримати українське громадянство за відповідних умов, які передбачені нашим українським законодавством, зокрема, Конституцією України.
Нещодавно «Свобода» та ще дві націоналістичні сили, з якими ви спільно проводили Марш Національної Гідності, оголосили ультиматум українській владі. Що це за документ? Чи має він якісь часові або інші рамки?
Цим ультиматумом ми окреслили коло національних інтересів, ту червону лінію, яку влада не має права переступити. Бо отримає по шапці! Українці ж не дурні. Для всіх очевидно, що нічого доброго від цієї влади сподіватися вже не варто. Але біди для України вони ще наробити можуть. Більше того — хочуть. І ми знаємо — планують.
Тому ми вийшли під стіни парламенту не для того, щоби щось просити у т.зв. «слуг народу», насправді — служок олігархів. І навіть не для того, щоби щось від них вимагати. Ми ж бачимо, що за три роки ці дармоїди, прогульники і кнопкодави фактично нічого корисного — не для себе — а для Нації і Держави,— зробити не спромоглися. Тому давно вже немає жодних ілюзій, що вони здатні це робити тепер. Більше того, легітимність цієї Верховної Ради, м’яко кажучи, взагалі сумнівна. Де-факто, правляча коаліція давно розвалилася, так і не виконавши жодної зі своїх обіцянок. І ми, і вся країна, і навіть вони самі добре знають, що на ділі ніякої «демократичної» коаліції нема. Є таємна «ширка». Ригів і баригів. Тому ще раз підкреслюю - нічого доброго ми від них не сподіваємося. Відтак, у нашому ультиматумі чітко окреслено лише те, чого вони робити не мають права. Щоб ці бариги потім не казали, що ми не попереджали. І це не наші «хотілки» — не «Правого Сектору», не Національного корпусу, не «Свободи». Це — вимоги Нації. Хай вийдуть на вулицю і послухають, що люди кажуть. Що каже український народ — їхній роботодавець. Якщо вже геть нюх втратили і відчуття землі під ногами…
Всі їхні плани — цілком очевидні. Це вони думають, що українці дурні і нічого не бачать. Українці мудрі, вони все бачать. І так звані мінські угоди – хоч як ретельно їхню суть не приховують від народу. І так званий меморандум з міжнародним валютним фондом.
Ми ж усі тепер розуміємо, що мінські угоди — це не мир. І навіть не тактичний хід, «аби виграти час», як нам це намагалися втирати три роки. На ділі — це війна на десятиліття. Це – «особливий статус Лугандону», який непідйомним каменем хочуть повішати на шию України і українців.
Так і умови, які вони самі заклали у меморандум з Міжнародним валютним фондом — це не єдиний можливий порятунок економіки, як вони нам розповідають. На ділі — це ширма. Ширма для узаконення дерибану стратегічних і прибуткових державних підприємств на користь олігархів. Це – розпродаж української землі. Це соціальний — ціновий, тарифний, пенсійний – пограбунок Нації. І це знищення середнього класу — основи будь-якого цивілізованого суспільства і сильної держави — щоби він не створював конкуренції олігархату.
Вашу риторику влада називає «голослівний популізм»…
Де тут популізм? Це — факти. Сьогодні, на третьому році війни, Україна тратить на утримання окупованих Москвою територій 1 млрд. дол. США на рік. Це факт! Де ви таке бачили? У якій війні? За будь-якими міжнародними конвенціями за окуповані території відповідає окупант. Це що — ми окупанти? Ми маємо терористам контрибуцію платити? Це ми, українці, маємо їм рахунки за газ і світло оплачувати? Платити пенсії і соціальні допомоги? Покривати витрати на утримання інфраструктури? Замість того, щоб тратити на оборону країни, на нашу армію?
Але це ще квіточки. Виявляється ми не тільки терористів з Лугандону підгодовуємо. За нашими спинами влада продовжує торгувати з головним ворогом, з самою Москвою. Тільки за офіційними даними держкомстату за минулий рік Україна експортувала до РФ товарів на 3,2 млрд доларів, імпортувала – на 4,6 млрд. дол. За показниками експорту-імпорту країна-агресор — досі наш головний торгівельний партнер. Це факт. І це у той час, коли ми благаємо світ залишити санкції.
А тепер ягідки: виявляється, Україна нарощує продаж військової продукції… в Московію! Ось свіжо оприлюднені дані: у 2016 році московська орда стала найбільшим покупцем української продукції військового призначення. Загалом за рік поставки зросли на 72%! Це більше, ніж за часів маріонеткового режиму Януковича! А тим часом у Службі безпеки України кажуть, що не бачать нічого злочинного у співпраці української компанії з агресором. Як це розуміти? На кого вони працюють? Хто тут насправді «рука Москви»?
Позиція «Свободи» щодо мораторію на продаж землі, націоналізації підприємств тощо активно конфліктує з умовами та баченням цих питань у МВФ…
Насправді вимоги, які начебто диктує МВФ, – це добровільні зобов’язання з боку олігархічної влади в Україні. Цим баригам байдуже, з ким ґешефт робити. Головне — щоб вони «стригли купони», а оплачували рахунки — українці. Не дуріть людей. І не переводьте стрілки. Єдиною вимогою МВФ є збалансування бюджету. Тобто, щоб дебет з кредитом сходилися – щоб видатки були погоджені з прибутками. Є два варіанти, як це зробити. Перший — перестати красти. Другий — розпиляти між собою національні багатства та здерти з нації, яка воює, сьому шкуру. Ви бачите, який варіант обирає влада бариг.
Насправді ж нам навіть не треба жодних позик по світі жебрати. Ви знаєте скільки олігархи лише законних податків заборгували державі Україна? Ось оприлюднені цифри: доморощені олігархи винні державі, іншим кредиторам і населенню понад 40 млрд доларів. До порівняння: сума усіх разом узятих позик МВФ, які обіцяє випросити уряд України до 2019 року,— 9,9 млрд дол.
І ще один факт. За даними з відкритих джерел, за 10 років з України за кордон вивели більше 116 млрд. доларів. Наголошую – 116 млрд. доларів США! Знову ж таки: скільки ми там у МВФ нині благаємо позичити? 9,9 мільярдів? В обмін на постійне підвищення тарифів, продаж землі і стратегічних підприємств, вирубку лісів? В обмін на майбутнє України і українців?
Ось вам відповідь, чому не ухвалюється закон, який у свій час запропонувала «Свобода» про повернення коштів і майна з офшорів, які були там сховані…
Коли ж іще подивитися у ті декларації,— скільки наші можновладці лише готівки під подушками тримають,— то Україна ще МВФ кредитувати могла би!
То ви проти МВФ?
Я проти того, що в скрутний для України час, замість затягнути паски на пузах олігархів, влада затягує зашморг на шиях українців. Так, я не заперечую того, що Україна повинна працювати з нашими західними партнерами. «Свобода» завжди це говорила. І коли ми говоримо з МВФ, ми ж прекрасно розуміємо, що це є Сполучені Штати Америки. Більше того, США, згідно з Будапештським меморандумом, виступили нашим гарантом, гарантом нашої безпеки. І тому зрозуміло, що ми не будемо відмовлятися від допомоги США і, сподіваємося, що зараз ця допомога буде більш активнішою, ніж це було за часів адміністрації Обами. Я знаю їхню позицію. Вони за те, щоб Україні постачати летальну зброю. Не щось таке, знаєте, «на тобі Боже, що мені не гоже», а зброю сучасну, системи ППО 4-5-го покоління, яка нам зараз дуже потрібна для захисту від можливих авіаударів і ракетних ударів з боку Росії. Вчити наших солдат. Хоча після того, коли протягом 3-х років війни наші герої, наші вояки пройшли фронт і пройшли передову, я це можу судити по «свободівцях», більше 1000 яких або воює, або воювало на фронтах російсько-української війни, то ще вони можуть багатьох навчити. Тому, давайте будемо партнерами, а не жебраками. При всьому тому, що ми один одному повинні допомагати, особливо стратегічні партнери, Україна повинна себе поводити гідно.
Після Маршу Національної Гідності, який нещодавно пройшов у Києві, знову почали говорити у владі, що, мовляв, «Свобода» і її політичні партнери працюють на Кремль, знову намагаються розгойдати ситуацію. Що б ви їм відповіли?
По-перше, я думаю, що від тих закидів українське суспільство вже починає нудити. Тому що будь-хто, хто критикує владу, миттєво отримує ярлик «агента Кремля». Зараз це вже навіть не смішно. Хоча насправді найбільшими агентами Кремля є, власне, ця влада, яка своєю бездіяльністю і своїми антиукраїнськими діями, своїм небажанням боротися з корупцією, розкраданням державного бюджету, якраз найближче є до тих, які співпрацюють з Москвою. А щодо розхитування човна… Знаєте, чому влада кричить «не розхитуйте човен»? Бо вкрадені гроші за борт випадають.
У четвер «Свобода», Національний корпус і «Правий сектор» підписали Національний маніфест. Ви об’єдналися в одну політичну силу?
Насправді документ також підтримали Конгрес українських націоналістів під керівництвом Степана Брацюня, ОУН на чолі з Богданом Черваком та організація «С14», лідером якої є Сергій Мазур.
Документ декларує єдність зусиль націоналістичних політичних сил у реалізації поставлених завдань. Історія показала, що ніякі демократи, ліберали, соціалісти не здатні реалізувати інтересів української нації. Вони йдуть на домовленості із будь-ким, аби лише не виконувати волі господарів цієї землі. Лише націоналісти, які матимуть повноту влади, можуть розбудувати державу на користь українців. Національний маніфест ‒ це стратегічний план розбудови Української держави. Ми зібралися, щоб задекларувати українській нації: є консолідована сила українських націоналістів, і ми не дамо грабувати державу. Ми не дамо баригам і олігархам знищити Україну. Ми не дамо Москві чи будь-якому іншому забирати нашу територію і змінювати нашу державну мапу. Коли влада буде належати націоналістам ‒ ми зреалізуємо цей маніфест. Напрацювання для цього у нас є вже зараз у вигляді законопроектів, однак теперішня влада не здатна їх ухвалити. Це був історичний день. Ми не просто скоординовуємо дії ‒ ми об’єднуємо зусилля задля величі української нації.
Зазвичай політичні сили об’єднуються заради досягнення кращих електоральних результатів. На який потенціал ви розраховуєте, якщо раптом будуть оголошені дострокові парламентські вибори? Як свідчать соцопитування, «Свобода» досить впевнено проходить парламентський бар’єр із майже 6 відсотками. Натомість у Правого сектору – 0,4, у Національного корпусу – 0,6. Чи можна сподіватися за таких обставин на якийсь кумулятивний ефект?
Нас менше всього цікавлять поточні цифри і рейтинги. Наскільки ця річ мінлива, ми бачимо на прикладі одного пафосного парламентського проекту. Ще вчора – швидкий злет і найвищий результат на виборах. Сьогодні – ще стрімкіше падіння і рейтинг на рівні статистичної похибки. Рейтинги – не самоціль. Сьогодні йдеться про виживання нації і держави. Націоналісти об’єднують сили не заради рейтингу, посад, розподілу грошових потоків. А заради того, щоб рятувати Україну в тій загрозливій ситуації, у якій вона опинилася. Нас цікавить реалізація української національної ідеї.
Ви правильно сказали: зазвичай у нас дійсно політики об’єднуються винятково задля електоральних результатів. Перед кожними виборами єднаються, а після – розбігаються. Чому? Бо «раптом» виявляється, що кожен має своє «окреме бачення» і власні кланові інтереси. Бо подібні об’єднання від початку переслідують суто тактичні, технологічні цілі – підняти рейтинги, пройти у парламент, дорватися до влади. Про жодні стратегічні цілі у таких випадках не йдеться. Що з тою владою робити потім, окрім як її використати у власних інтересах, навіть не думають.
Саме тому ми починаємо зі стратегічної мети. Якраз вона чітко окреслена в тому базовому ідеологічному документі під назвою «Національний маніфест», який ми разом щойно підписали. І наша спільна стратегічна мета, якщо коротко,– побудова великої української держави на засадах соціальної та національної справедливості.
А коли є єдине стратегічне бачення, про тактику реалізації вже домовимося. І так, кумулятивний ефект безперечно буде. Поклавши руку на серце, хто був найдійовішою організованою силою Революції Гідності? Правильно. Націоналісти. Навіть тоді ще неєдині, у окремих групах і з різними поглядами на тактику. Хто потім першим чинив найжорсткіший спротив окупанту? Також націоналісти. Партійні і позапартійні, у різних підрозділах, на різних ділянках фронту. Це тисячі бійців і десятки тисяч волонтерів. Тепер, об’єднавшись, помножуємо нашу енергію і організаційні можливості. То що, для нас мирна виборча боротьба не по силах?
До речі, щодо необхідності дострокових виборів є різні думки. Одні стверджують, що вони не на часі, інші – навпаки. А як, на вашу думку, краще для України?
Для України, яка зараз знаходиться у постреволюційному стані, вигідні швидкі і постійні вибори до того моменту, поки не буде обрана та влада, яка буде працювати в інтересах держави, а не в інтересах олігархів і власних кишень. Хочу сказати, що Україні сьогодні дешевше хоч щороку проводити вибори, ніж утримувати таку владу злодюг, корупціонерів і бандитів.
Проте під час Революції Гідності ви були в одному «вагончику» з Порошенком, Яценюком, Кличком. Але пройшло небагато часу і ваша співпраця закінчилася. За яких умов вона могла би розпочатися знову? І чи могла б в принципі?
Певне, ви пам’ятаєте, що кожного разу і до, і під час Майдану ми декларували, що наш союз з партнерами по Майдану – це є тимчасовий союз. Адже і ми, і вони декларували, що ми є ідеологічно різними політичними силами. Ми сповідуємо різні погляди на розбудову Української Держави, але тоді нас об’єднувало розуміння, що тільки спільно ми можемо повалити режим Януковича. Якщо би мене зараз повернути в той час, я би однозначно, як голова «Свободи», ухвалював рішення про координацію дій з іншими опозиційними режиму політичними силами. Так само розуміючи принципові ідеологічні розбіжності. Після Майдану ці розбіжності одразу стали очевидними. Починаючи з того, як я запропонував у перший тиждень ухвалити закон під редакцією ВО «Свобода» про очищення влади, тобто про люстрацію. Нагадаю, той закон, який я зареєстрував від імені «Свободи» ще у березні 2005 року, одразу після перемоги Ющенка. Тоді в оточенні Ющенка, і сам Ющенко, казали: «Олеже, люстрація – то все дурне, то не важливе, не потрібне». І тепер, коли ми принесли цей законопроект одразу після втечі Януковича, Азарова і Рибака, нам так само сказали: «ні-ні-ні». І Ви знаєте, що бліда репліка цього закону була ухвалена аж через півроку у серпні, коли було вже запізно. Та ще й ухвалений він був у відверто кастрованій редакції, з купою лазівок, які звели люстрацію нанівець.
Коли ми одразу в перші дні принесли законопроекти про воєнний податок з олігархів, чи про заборону приватизації стратегічних підприємств, землі, чи про перекриття кордону, про виведення підприємств військово-промислового комплексу з території Донецької та Луганської області на територію «великої» України, ми відразу відчули, що є спротив, і є небажання підтримувати наші законодавчі ініціативи. І вже тоді було зрозуміло, що якоїсь тісної співпраці у нас не вийде.
Я Вам нагадаю, що тоді «Свобода» висунула свого кандидата в президенти. Не того, якого висували представники Народного фронту і УДАРу. Відповідно, офіційно розрив стосунків відбувся у липні 2014-го року, коли «Свобода», виконуючи вимоги Майдану, вийшла з коаліції, що й призвело до дострокових парламентських виборів. Наслідком було суттєве зменшення представництва «регіоналів» у Парламенті і взагалі відсутність комуністів. Ми свою функцію, своє завдання виконали. Хоча на шкоду собі. Бо «Свобода» тоді в парламент не потрапила. І не потрапила не через те, що за нас не проголосували, а через корпоративну змову наших колишніх партнерів, які, користуючись адміністративним тиском і контролем ЦВК, збільшивши явку в Донецькій і Луганській областях, штучно занизили наш відсоток.
«Свобода» звинувачує нинішню владу, зокрема у тій частині, яка стосується розслідування резонансних злочинів на Майдані, в бездіяльності. Але після подій Революції Гідності вона мала, хоча й лише три місяці, «свого» Генпрокурора, до якого є й досі багато запитань. Що ви на це скажете?
Перше, що я хочу сказати, що вже пішов 4-й рік, як у списках ВО «Свобода» такого прізвища, як Махніцький, немає. Друге: якщо представники теперішньої влади або їхні речники, які звинувачують в чомусь «Свободу», мають якісь питання до Махніцького, які проблеми? У вас є усі важелі для того, аби відкривати кримінальні провадження проти нього. Ми будемо тільки «за». Але знаєте, у мене чомусь складається враження, що ця влада того робити не буде з однієї простої причини: якщо вона це зробить, на світ Божий почнуть з’являтися такі дані і така інформація, яка і розставить крапки над «і». Зокрема, хто насправді винний в тому, що не були притягнуті до відповідальності справжні злочинці, які давали накази і які розстрілювали українців на Майдані і вбивали Героїв Небесної Сотні.
Завдання і сенс будь-якої політичної сили – прихід до влади. Ви готові брати владу і відповідальність за країну? Чи зробили ви якісь висновки із минулих помилок, наприклад, із тих, які вам не пробачили виборці у 2014-му році?
«Свобода» - це націоналісти. «Свобода» - це державники. Відповідно, як державники, ми завжди готові брати на себе відповідальність. Щодо помилок, про які ви кажете. Не про помилки варто говорити, бо їх практично не було. А якщо й були, то не такі страшні. Натомість можна говорити про величезний досвід, який здобула «Свобода». Бо коли після втечі Януковича «Свобода» на короткий час стала частинкою влади, - маленькою частинкою, зауважу, - ми здобули великий досвід, коли побачили, як та влада насправді працює із середини. Хочу вам нагадати, що це було вперше для ВО «Свобода», коли ми отримали своє представництво в уряді (аж трьох міністрів і віце-прем’єра з гуманітарних питань з двадцяти шести), отримали посади кількох голів обласних та районних адміністрацій. Але тоді ми змушені були працювати не за нашими правилами, не за нашими законами, Ми були ніби в тому великому колгоспі інших постмайданівських політичних партій, над якими ще висіли представники дипломатичного корпусу і, власне, визначали напрямок руху. Ми зразу побачили, що наші пропозиції не сприймаються, а тому і почали вчорашні партнери нелояльно ставитися до наших представників у владі.
«Свобода» чітко задекларувала свої позиції, коли публічно, єдина з фракцій, не підтримала закон про особливий статус Донбасу. А пригадуєте, як тоді новообраний президент Порошенко на закритому засіданні нагнув практично усі фракції, крім «Свободи»? Саме після того почалося інформаційне цькування наших представників у владі, намагання їх спаплюжити, оббрехати. Але подивіться, вже пройшло майже 4 роки, а де кримінальні справи проти свободівських представників у владі, якщо ми такі були погані? Чи справді це були помилки, або тим більше зловживання, як дехто намагається представити? Ні, це був величезний досвід. І тому сьогодні «Свобода», як політична сила з чвертьстолітньою історією і досвідом, вже має повний так званий джентльменський набір політичної партії, яка реально може, прийшовши до влади, вивести країну з кризи. Бо ми пройшли через усе і ми вже знаємо багато чого. Ми знаємо, як працювати в системі органів місцевого самоврядування. Ми знаємо, що таке управляти обласними та районними радами. Ми знаємо, що таке працювати в уряді. Ми знаємо, що робити, для того, щоби влада була чесною, справедливою і національною.
Впродовж розмови ви неодноразово стверджували, що олігархія і олігархічні політпроекти – це одна з головних причин усіх бід в Україні. Разом з тим, чи вдалося «Свободі» за 25 років уникнути власне союзів з олігархами, як це, до речі, неодноразово деякі ЗМІ вам закидали?
А хто закидав? Олігархічні засоби масової інформації, їхні речники і закидали. Саме такими методами олігархи намагалися підривати довіру до «Свободи» і серед наших прихильників.
Так, боротьба і протистояння в сучасних українських політичних умовах потребує серйозної фінансової підтримки. Саме тому у червні 2006-го року «Свобода» створила економічну раду партії, де ми почали залучати до фінансування нашої організації наших прихильників та членів організації. Найважливішим кредо і, власне, таким завданням для мене, як для голови Об’єднання, було те, що фінанси чи матеріальні ресурси ми можемо отримувати винятково від людей, які є не спонсорами, а меценатами. Тому що спонсор, якщо він за щось платить, то потім і вимагає. Наприклад, місця в списку, голосування за якісь закони. Меценат же фінансує ідею. Він не вимагає, щоби та політична сила, яка отримає це фінансування, потім чимось йому платила. Йому достатньо, що вона реалізовує і відстоює свої ідеї.
Зрештою, я вам риторично можу задати так само зустрічне запитання: а ви коли-небудь бачили, щоби у списках «Свободи», наприклад, до Верховної Ради, до місцевих органів влади були такі люди, які купили місця в списку, або купили для когось місця в списку? Чи може ви хоч раз бачили, наприклад, за той час, коли «Свобода» перебувала в парламенті, аби хоч раз вона повела себе якось не так, ніж це зафіксовано у нашій Програмі захисту українців? Тобто, все є очевидним, якщо проаналізувати і розібратися.
Однією із програмних «родзинок» «Свободи» є створення Балто-Чорноморського союзу. Але зараз, у зв’язку із певним погіршенням стосунків України і Польщі, на скільки реалістичною є така ідея?
Чому відбувається напруження стосунків між Україною і Польщею? Бо це природне напруження. Польща бачить, що українська влада є слабкою. Це не є національна влада. Це є влада людей, яких не можна назвати державними мужами. І, звісно, що поляки, і не тільки поляки, але й будь-хто, хто з нами межує, бачачи нашу слабкість, намагається використати її, щоб мати певний зиск для себе. Але це не означає, що не буде завтрашнього дня, коли до влади прийдуть націоналісти, коли до влади в Україні прийдуть патріоти і зможуть зреалізувати нові геополітичні проекти, де Україна буде не в хвості вештатися, а буде ініціатором. І є такий погляд на Європу не по-горизонталі, а по-вертикалі, як от формування давньої мрії українських націоналістів. Бо ж хочу зазначити, що це є не тільки наша ідея, яку ми пропагуємо вже чверть століття. Суть цієї ідеї розклав по поличках ще Юрій Липа - видатний український мислитель, стратег, геополітик та ідеолог націоналізму. Це ті думки про Балто-Чорноморський союз, які навіть поширювалися зразу після проголошення української Незалежності 25 років тому. І, відповідно, я думаю, що ми зможемо це зреалізувати. Вертикаль: Скандинавія, країни Балтії, Білорусь, звісно при зміні там політичного керівництва, Польща, Україна, Грузія, Туреччина. Це досить сильне геополітичне об’єднання, яке може відігравати в майбутньому провідну роль не тільки у європейській, а й у світовій політиці.
Багато хто звинувачує «Свободу» в надмірному радикалізмі, лякають вашою політичною силою наших сусідів. Говорять навіть, що коли «Свобода» отримає владу, то всі, хто не українець, будуть знищені фізично. Кого ви будете знищувати?
Ну бачте, навіть ви, цитуючи цю маячню, самі посміхаєтеся, розуміючи, очевидно, абсурдність таких речей. Якщо наша діяльність як націоналістів, як захисників інтересів української нації, лякає північно-східного сусіда, ну то хай лякає, то їхні проблеми. Але ми, які сповідуємо націоналізм як любов до своєї землі, до своєї нації, як бажання побудувати український дім - найкращий серед кращих, ну то це може викликати не страх, а навпаки – захоплення. Національні меншини, які зараз мешкають в Україні, не бояться «Свободи». Насправді ми хочемо побудувати великий український дім разом із представниками національних меншин, але за українськими правилами. І якщо ці правила сприймаються, то ми всі разом його будуємо і разом щасливо в тому українському домі живемо.
Як ви ставитеся до того, що нині у центральній владі дуже багато людей неукраїнського походження?
Так, влада вирішила зробити такий реверанс у бік українського суспільства: мовляв, ось ми візьмемо в уряд людей з інших країн і тим самим продемонструємо, що ми хочемо сформувати чесний Уряд. «Свобода» виступила проти цього чи не єдиною. Більше того, наші депутати в парламенті жодного разу не голосували за призначення негромадян України на посади в уряді. І голосувати ми за це не будемо, оскільки вважаємо, що це неправильно. Більше того, українці дуже часто не розуміють, що нам підсовують «котів» у мішку. Бо коли починаємо розбиратися і з’ясовувати, виявляється, що дуже часто нам рекомендують голосувати і призначати на посади тих людей, які є одіозними в своїх країнах. Тільки тому, що він є іноземець, даруйте, призначати не можна. Більше того, подивіться, пройшов певний період часу, і ми побачили «результат». А знаєте чому нема результату? А нема результату тому, що систему влади треба міняти. Справа не тільки в особистостях, справа в зміні системи влади. І навіть якщо янгола з крилами і з німбом над головою занурити у ту систему – систему злодійства, корупції, відкатів, «пиляння» державного бюджету, він все одно або розчиниться в тій системі, або втратить крила.
Тому, «Свобода» завжди говорила про те, що влада повинна бути українською, влада повинна міняти систему в інтересах української нації. І ніякий принц на білому коні з-поза меж України, повірте, нам отак не прийде і не зробить добре. Ми тільки самі це можемо зробити. І розраховувати можемо, повторюся ще раз, винятково на свої власні сили.
«Вголос»
Последние новости
facebook twitter g+
Наши страницы
